Читать «Київська Русь» онлайн - страница 75

З Візантією, де у цей час імператором був зять Мстислава Іоанн II Комнін, Русь підтримувала союзницькі відносини. Це добре видно, зокрема, з акції заслання Мстиславом до Константинополя полоцьких князів.

Успіхи внутрішньої і зовнішньої політики Мстислава створили йому на Русі незаперечний авторитет — практично всі давньоруські князі перебували у васальній залежності від Мстислава. Найменша непокора того чи іншого князя загрожувала йому втратою стола. Спокійні роки правління Мстислава, не обтяжені усобицями, позитивно позначилися на економічному і культурному розвитку країни. У столиці Русі Києві у цей час зводиться цілий ряд монументальних споруд: комплекс монастиря св. Федора (1129), церква св. Андрія Янчиного монастиря (1131), храм св. Богородиці Пирогощі на Подолі (близько 1132 р.).

Помер Мстислав 15 квітня 1132 р., маючи 56 років. Великого князя поховали у храмі св. Федора. Уже в “Прологах” XIII — XIV ст. Мстислав був причислений до лику святих, а в київських і новгородських літописах його, як і Мономаха, називали Великим. Татищевський літописний звід зазначає, що за часів княжіння Мстислава “князи руские жили в совершенной тишине и не смел един другого обидеть. Сего ради его всии именовали Мстислав Великий”.

Роки княжіння Мстислава Великого в історичній літературі справедливо вважаються роками вирішального переважання об’єднавчих тенденцій на Русі. Мстислав перейняв від батька і втілював у життя ідею загальноруської єдності, що хвилювала передові уми і відображала прагнення народу. Можна було сподіватися на дальше продовження такої політичної лінії, але цього не сталося. Боротьба за Київ поновилась одразу після смерті Мстислава.

Заповіт Мономаха, підтверджений договором Мстислава і Ярополка, про утвердження виняткових прав на Київ, Переяслав і Новгород, а також пов’язаного з Києвом старшинства за Мстиславичами, викликав бурю в стані молодших Мономаховичів. Заявили свої права на Київ і чернігівські Святославичі (Ольговичі і Давидовичі). В умовах політичної нестабільності Русі (а це характерно для всіх середньовічних держав) військові сутички були неминучими.

Тісно пов’язаною з боротьбою за Київ і київське старійшинство була також боротьба за землі. Розрослому княжому роду ставало тісно в межах уже сформованої держави. Суперечності між кількістю князів і наявністю столів вирішувалися шляхом подрібнення і перерозподілу земель між окремими князями і князівськими династіями. Відбувалося це, як правило, при кожній новій зміні князів на київському столі.

Після Мстислава Великого київський стіл перейшов до його брата Ярополка (1132 — 1139). Як свідчить Лаврентіївський літопис, питання про успадкування київського столу вирішило київське боярство: “Людье бо кыяне послаша по нъ (Ярополка. — П.Т.)”. У цьому факті, як вважав Б.Д. Греков, з очевидністю виявляється тенденція ослаблення великокняжої влади Києва. У часи процвітання Давньоруської держави, на його думку, нічого подібного не було. Справді, в епоху феодальної роздробленості випадки, коли питання зайняття київського столу вирішували бояри, почастішали, але вони мали місце і на першому етапі розвитку Русі. Досить згадати події, пов’язані з вигнанням Ізяслава, запрошенням на київський стіл Святополка і Мономаха.