Читать «Київська Русь» онлайн - страница 33

Наріжною віхою в історії русько-візантійських відносин IX ст. був похід Русі на Константинополь у 860 р. Облога столиці стала своєрідною точкою відрахунку руської історії у грецьких хроніках.

Подія ця найповніше висвітлена в двох проповідях патріарха Фотія. Їх аналіз показує, що напад русів виявився несподіваним для жителів столиці Візантії. Руси прибули на кораблях і рухались із такою швидкістю, що вісники із зайнятих ними поселень не встигали до Константинополя раніше за них. Руси хотіли захопити місто відразу, а коли це не вдалося, почали облогу і грабування передмість. Імператор з військом знаходився в цей час у поході проти арабів, що полегшувало русам оволодіння столицею Візантії.

Зрештою все скінчилося для Константинополя добре. Переконавшись, що міста їм не взяти, руси зняли облогу і з великою здобиччю повернулися додому. Патріарх Фотій пояснив цей відступ чудом, пов’язаним із хресним ходом з Покровом Богородиці.

“Повість минулих літ” стверджує, що імператор Михаїл у цей час знаходився в Константинополі і навіть брав участь у хресному ході. А відступити русичів змусила велика буря на морі, що сталася після того, як Покров Богородиці опустили в морські хвилі. Отже, загалом літописець підтверджує слова патріарха Фотія.

“Повість минулих літ”, посилаючись на “летописанье греческое”, відзначає, що з цього часу “начася прозивати Руска земля”. Відбулося “дипломатичне визнання” Київської Русі Візантією. Між двома країнами, як справедливо вважали О.О.Шахматов, В.В.Мавродін та інші історики, було укладено угоду “миру і любові”.

Але велика східнослов’янська держава, звичайно, виникла не з політичного “небуття”, як це намагався зобразити Фотій. Народ, що населяв її, був відомий у Візантії давно. Інша справа, що зарозумілі греки тривалий час намагалися не помічати тих важливих перемін, що відбувались у східнослов’янському світі. Шлях до “дипломатичного визнання” був початий Руссю принаймні з VI ст.

З кінця VIII — початку IX ст. інтерес Русі до чорноморських ринків посилюється. Відчужуваний через “полюддя” додатковий продукт з підвладних племен не тільки задовольняв проблеми правлячої еліти молодої Київської держави, а й був важливою статтею руського експорту. Реалізація його на чорноморських ринках викликала протидію з боку Візантії. Певно, саме в цьому слід вбачати причину походів руських дружин IX ст. до Криму і Амастриди. Економічний інтерес, очевидно, становив основну мету руського посольства 838 — 839 рр. до Константинополя.

Своєрідним фіналом першого етапу взаємин Русі і Візантії був похід руських дружин 860 р. на столицю імперії. Незважаючи на його відносну невдачу, він відіграв вирішальну роль у зближенні двох країн і укладенню між ними договору.

Однією із найважливіших його статей стало хрещення Русі. Свідчення грецьких авторів підтверджені тільки Никонівським літописом, який зберіг повідомлення про Аскольдове хрещення Русі. Вони утримуються в тій його частині, що була укладена, як вважають Б.О. Рибаков та інші історики, на основі літопису Аскольда. Це подія великої історичної ваги, і вона, безперечно, не була несподіваною, а підготовлялася впродовж тривалого часу. Перші, не дуже виразні свідчення (письмові і археологічні) вказують на знайомство східних слов’ян з християнством іще в антську епоху. Конкретні дані з приводу цього містить “Житіє св. Стефана Сурозького”, де розповідається про хрещення князя русів Бравліна архієпископом візантійського міста Сурожа Філаретом. В літературі цей факт справедливо вважається частиною дипломатичної угоди між переможцями — русами і переможеними — греками.