Читать «Київська Русь» онлайн - страница 35

Як і в часи Аскольда, укладання угод з Візантією за Олега перебувало в певному зв’язку з активізацією політики Русі на Сході. Східні автори повідомляють про походи русів у 909 — 910 рр. на Каспійське узбережжя, а також у Закавказзя 912 р.

Князюванням Олега завершується процес утворення Київської Русі, який був результатом тривалої політичної, економічної і культурної консолідації східних слов’ян. Відбувався він в умовах складної зовнішньополітичної ситуації, яка то прискорювала процеси об’єднання окремих східнослов’янських князівств у єдиний соціально-політичний організм, то гальмувала їх. Київська Русь IX — початку X ст. — це вже велика ранньофеодальна держава, яка дедалі впевненіше виходила на одне з провідних місць у системі міжнародних відносин.

Розділ 3

Політична історія Русі X-XIII ст.

Русь X — початку XI ст.

Політичний розвиток Русі X — XI ст. визначався як її винятковою роллю в житті східних слов’ян, так і місцем у світовій історії. Писемні джерела переконливо свідчать, що Русь підтримувала широкі і різноманітні відносини з багатьма країнами світу. Основним змістом цих зв’язків були безпека країни, встановлення стабільних кордонів, економічний розвиток міст. Це, по суті, визначало зовнішньополітичну діяльність Русі, що виражалося насамперед у встановленні дипломатичних контактів, торгових договорах, частих династичних шлюбах представників правлячих домів різних країн з київською великокняжою родиною.

Після смерті Олега великим київським князем став Ігор (912 — 945). У свідченнях писемних джерел про життя Ігоря багато неясного і суперечливого. Згідно з статтею 879 р. “Повісті минулих літ”, він був сином Рюрика і прибув до Києва з Олегом у малолітньому віці. В. Татищев вважав найбільш вірогідною датою народження Ігоря 875 рік. У 903 р. він одружився на псковитянці Ользі, яка, за однією версією, походила з простого роду, за іншою — була онукою слов’янського князя Гостомисла. 942 р., тобто через 40 років після одруження Ігоря і Ольги, у похилих батьків народився син Святослав. М.М. Тихомиров зауважив життєву суперечливість цієї версії, з якою він був не згоден тому, що Ігоря вважали сином Рюрика.

Початок правління Ігоря збігся з активізацією автономістських тенденцій деяких східнослов’янських племен. Першими вийшли з покори Києву древляни. Їх приклад наслідували уличі. І з тими, і з іншими Ігорю довелося вести тривалу боротьбу. 914 р. він здійснив похід на древлян і “побѣдивъ, и возложи на ня дань болши Олгови”. Трирічна боротьба з уличами закінчилася тим, що вони залишили Середнє Подніпров’я і відійшли в нижнє межиріччя Дністра і Південного Бугу.

Досліджуючи питання про боротьбу Києва з древлянами, історики нерідко вказують на те, що Ігорю вдалося скасувати у них внутрішню політичну організацію. Б.Д. Греков писав, що в Древлянській землі посадили воєводою Ігоря Свенельда, в руках якого зосередилася велика територія уличів і древлян. Як основний аргумент наводилися відомі слова дружинників Ігоря про збагачення отроків Свенельда: “Отроци Свѣнелъжи изодѣлися суть оружьемъ и порты, а мы нази. Поиди, княже, с нами на дань, да и ты добудеши и мы”. О.О. Шахматов не виключав навіть співучасті Свенельда в трагічній смерті свого сюзерена в 945 р. Навряд чи є підстави для таких тверджень. Якби це справді було так, непереливки було б Свенельду в роки правління властолюбної Ольги. Тим часом почував він себе досить упевнено.