Читать «Київська Русь» онлайн - страница 32

Південна орієнтація мала місце і на етапі існування Антського союзу племен. Письмові джерела зберегли свідчення про військові конфлікти склавінів і антів з Візантією, але цим контакти двох сторін не вичерпувалися. Літописець Нестор вніс на сторінки “Повісті минулих літ” історичний переказ про київського князя Кия, який відвідав Константинополь, де його з почестями прийняв імператор. Знахідки візантійського імпорту VI — VIII ст., у тому числі і монет, свідчать про налагодження торговельних контактів між Візантією і східнослов’янськими міжплемінними об’єднаннями в цей час.

Візит Кия до Царгорода (хоча не всі учені сприймають з довірою це повідомлення Нестора) не є чимось надзвичайним у слов’янській історії. Воно підтверджується і свідченнями візантійських авторів, котрі відзначали постійні набіги антів і склавінів на володіння імперії наприкінці V — у VI ст. Прокопій Кесарійський пише, що починаючи з 527 р. склавіни і анти регулярно вторгались у межі імперії. У 550 — 551 рр. вони разом з аварами підступили до Константинополя, а наприкінці століття мало не оволоділи візантійською столицею. Намагаючись убезпечити північний кордон, Візантія прагнула налагодити із слов’янами договірні відносини. На часи правління Юстиніана І (527 — 565) припадають перші дипломатичні контакти слов’янських племінних союзів з імперією. Візантія шляхом багатих дарів, найму на службу слов’янських загонів, переговорів із слов’янськими вождями домагалася тимчасових успіхів. Цікаві щодо цього свідчення Прокопія про антсько-візантійські контакти 30 — 40-х років VI ст., що дивовижним чином перегукуються з розповіддю Нестора про Кия. “Був такий собі Хільбудій, близький до імператорського дому, у військовій справі чоловік винятково енергійний і настільки безкорисливий, що замість величезних багатств він не набув ніякого достатку. На четвертому році своєї єдинодержавної влади імператор (Юстиніан. — П.Т.), призначивши цього Хільбудія начальником Фракії, поставив його для охорони ріки Істру”. Про подальшу долю анта Хільбудія існують дві версії. Згідно з однією, він загинув у бою з слов’янами, виконуючи свої союзницькі зобов’язання перед Візантією, згідно з іншою версією — повернувся до слов’ян.

Своєрідним продовженням цієї розповіді є повідомлення Прокопія про посольство Візантії 545 р. до антів, яке заявило про згоду імператора віддати слов’янам нижньодунайську фортецю Туріс і прилеглі землі за умови, що вони будуть охороняти північний кордон імперії від гунів. Анти прийняли пропозицію Юстиніана. І з цього часу джерела не згадують про їх виступи проти Візантії.

Упродовж першої половини IX ст. руси енергійно заявляють про себе перед Візантією. У 839 р. Їхнє посольство з’явилось у Константинополі, розраховуючи на встановлення дипломатичних зв’язків між візантійським двором і Києвом. У 40-ві — 60-ті роки IX ст. відбуваються військові походи Русі на візантійські володіння в Амастриді (Амасрі) і Криму. Особливо великим був кримський похід русів, у результаті якого вони зайняли весь південний берег — від Корсуня до Керчі.