Читать «Київська Русь» онлайн - страница 34

У певному зв’язку з русько-візантійським договором 60-х років IX ст. була активність Русі на Сході. Похід руських на Абесгун не тільки мав на меті корисливі цілі, а й був виконанням союзницьких зобов’язань щодо Візантії, що перебувала у стані війни з Арабським халіфатом.

Конфесійне зближення Русі і Візантії, яке набуло особливого прискорення в роки правління князя Аскольда, у IX ст. ще не мало незворотного характеру. Успіхи християнізації Русі були відносними, а з приходом до влади новгородського князя Олега почалась язичницька реакція. В уявленні візантійців Русь продовжувала репрезентувати “варварський світ”, хоч і посіла певне місце в ієрархічній структурі “Візантійської співдружності націй”.

У роки князювання в Києві Олега (882 — 912) русько-візантійські відносини, переважно економічні, стали на твердий ґрунт юридично-правової регламентації. У 907 і 911 рр. після військових походів Русі на Константинополь були укладені вигідні для Києва мирні угоди. За умовами договору 907 р. Візантія забов’язувалася виплатити одноразову контрибуцію “по 12 гривенъ на ключь”, а також давати щорічну данину: “Уклады на рускыа грады: первое на Киевъ, таже на Черниговъ, на Переяславль, на Полтѣскъ, на Ростовъ, на Любечь и прочаа городы”. Значні пільги надавалися руським купцям. Серед них такі: забезпечення продуктами харчування на шість місяців, дозвіл жити в передмісті Константинополя (в монастирі св.Мамонта), користуватися лазнею, забезпечення корабельним спорядженням, право виходу в місто групами по 30 осіб. Ще чіткіше обумовлені правові норми русько-візантійських відносин у договорі 911 р. Згідно з ним, сторони несли рівну відповідальність за вчинені злочини — вбивство, бійки, крадіжки; зобов’язувалися надавати допомогу торговельним суднам, які зазнали катастроф, повертати полонених і збіглих.

Якісь угоди, очевидно, були укладені й у військовій справі. Відомо, що в 911 р. 700 руських дружинників воювали у складі візантійського війська з критськими арабами.

Укладення мирних договорів з Візантією стало актом великої історичної ваги, що утверджував Київську Русь як рівноправного економічного партнера імперії. Пожвавлення торговельних відносин з Візантією другої половини IX — початку X ст. засвідчують знахідки візантійських монет у Середньому Подніпров’ї. Є підстави стверджувати, що вони були в обігу не лише в зовнішній, а й у внутрішній торгівлі.