Читать «Київська Русь» онлайн - страница 30

Отже, щодо варягів на Русі, то правильним, очевидно, буде вбачати в них не тільки датчан чи шведів, а також і західних слов’ян, балтів, фіно-угрів. На ранніх етапах вони прибували на береги Волхова і Дніпра переважно як купці: згодом київський уряд використовував їх як найману військову силу. Некоректні посилання на літописні повідомлення про варягів, чим часто грішать деякі вітчизняні і зарубіжні дослідники, створюють ілюзорне враження мало не рівної їх участі у східнослов’янському державному будівництві. Але навіть і у виправленому вигляді “Повість минулих літ” не дає підстав для таких висновків. Після приходу на Русь Рюрик, згідно з статтею 862 р., сів у Новгороді, Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів “прия власть Рюрикъ, и раздая мужемъ своимъ грады, овому Полотескъ, овому Ростовъ, другому Бѣлоозеро”. Ніби передбачаючи майбутні претензії норманістів, літописець пояснив: “А перьвии насельници в Новѣгородѣ словѣне, въ Полотьсѣ кривичи”. У 882 р. Олег, спускаючись униз по Дніпру, посадив своїх посадників у Смоленську і Любечі. У Києві він сів сам.

Де ж тут рівна участь? Рюрик, а пізніше і Олег не засновують своїх міст, а оволодівають уже існуючими, не стверджують у них політичну владу, а лише міняють стару адміністрацію на нову — “свою”, як уточнює літописець.

Звичайно, нова князівська династія Русі, за походженням північна, на перших порах сприяла залученню варягів до процесів державного життя країни. Це природно. Але залучення це ніколи не набувало форм панування, засилля чужинців. Процес їх притоку на Русь строго контролювався, а проживання у слов’янському середовищі мало свою регламентацію, що виражалася в екстериторіальності варязьких дружин відносно великих давньоруських міст.

Писемні джерела свідчать, що кожного разу, як тільки завдання, у вирішенні яких потрібна була допомога варягів, були виконані, київські князі намагалися позбутися їх. При цьому не тільки не обдаровували варягів за службу із щедрістю родичів, а нерідко не платили навіть обумовленої грошової суми. Володимир Святославич, коли варязька дружина почала надто переоцінювати свою роль в оволодінні Києвом і почала вимагати від киян викуп по дві гривни з людини, просто відмовив їм у цьому. Ображені таким ставленням, варяги заявили Володимиру: “Сольстилъ еси нами, да покажи ньі путь въ Греки”, онъ же рече имъ: “Идѣте”. Мова йде, по суті, про вигнання з Русі непокірних союзників. Аналогічна ситуація виникла і в часи правління Ярослава Мудрого — він відмовився виплатити гроші варязькому загону Еймунда, що брав участь у відбитті печенізького нападу на Київ.