Читать «Київська Русь» онлайн - страница 26
Петро Петрович Толочко
Особливо великою популярністю користувалася стаття літопису про призвання варягів. “И изъбрашася 3 братья с роды своими, пояша по собѣ всю русь, и приидоша, стариший Рюрикъ, сѣде Новѣгородѣ, а другий Синеусъ, на Бѣлѣ-озерѣ, а третий Изборьсте, Труворъ”. Два брати, як це вже доведено, виявились міфічними, власне, домислом літописця, який погано знав шведську мову. Синеус (Sine hus) означає “свій рід”, а Трувор (Thruvoring) — “вірна дружина”. Не все ясно і з Рюриком. Історичність його не підлягає сумніву, але етнічна приналежність і роль в руській історії ще потребують визначення.
Понад сто років історична наука користується гіпотезою Ф.Крузе, згідно з якою Рюрика в “Повісті минулих літ” треба ідентифікувати з Рюриком Ютландським, без критичного аналізу. Дослідників, як правило, мало бентежила та обставина, що новгородці направили запрошення не ближчим своїм заморським сусідам — шведам, а далеким датчанам. Як, втім, мало хто звертав увагу на те, що на Русі були не тільки шведські варяги. Останнім часом з’явились праці, в яких показана велика роль датчан в русько-скандинавських зв’язках IX — початку XI ст.
Чим це було зумовлено? Відповідь на таке питання треба шукати в історичній обстановці балтійського помор’я VIII — X ст. Датчани були найближчими сусідами північно-західної групи слов’ян і підтримували з ними постійні контакти. На жаль, зв’язки ці ще не досліджені у всій їх повноті, а тим часом вони важливі не лише самі по собі, а й у плані вивчення русько-скандинавських відносин. Традиційно склалося так, що багато західних дослідників шукають доказів скандинавського впливу на слов’ян і не надають аналогічного значення зворотним зв’язкам.
Аналіз археологічних матеріалів показує, що у VIII — X ст. в балтійському регіоні сформувалася своєрідна культура, у створення якої зробили свій внесок нормани, сакси, каролінги і слов’яни. Свого часу Герберт Янкун, намагаючись дати етнічну характеристику жителів Хайтхабу, висловив обережне припущення, що серед них була і невелика група слов’ян. Детальне вивчення знахідок, насамперед керамічних, підтвердило справедливість цього висновку. Вольфган Хюбенер, а згодом і Хайко Штоєр показали, що в Хайтхабу присутня в значній кількості слов’янська кераміка VIII — X ст., аналогічна тій, що поширена вздовж усього південного узбережжя Балтійського моря.
У плані скандинаво-слов’янських контактів великий інтерес представляє археологічний комплекс Менцлін, виявлений на північному березі ріки Пена неподалік міста Анклама (Німеччина). Він складався з укріпленого поселення площею близько 9,7 га, курганного могильника — близько 2,7 га та гавані. Тут знайдено поховання двох типів — трупоспалення без урн і трупоспалення з урнами. За характером могильних споруд — кам’яні обкладки у вигляді човнів і кілець — некрополь подібний до могильників Скандинавії. Найкращими аналогами йому, як вважає Ульріх Шокнехт, є датські могильники Ліндхолм Гойє, Гьярно, Ріє Фатігард. Стосовно поховального інвентаря, то поряд з речами скандинавського кола тут є і типово слов’янські. У похованнях знаходились чудові слов’янські посудини так званого фельдберзького типу, що використовувались як урни. Розкопки поселення, що виявили залишки зрубних будинків з підклітями, також дали тільки слов’янську кераміку. Скандинавську кераміку тут не виробляли і навіть не привозили сюди. Спостереження за топографією археологічного комплексу, а також вивчення матеріалів розкопок дозволили Ульріху Шокнехту прийти до висновку, що в Менцліні проживало як скандинавське, так і слов’янське населення.
