Читать «Київська Русь» онлайн - страница 24

На відміну від прибережних районів Західної Європи, куди нормани прямували у великій кількості, Русь не знала настільки інтенсивної їх експансії. Географічне розташування Північно-Західної Русі не давало можливості норманам несподівано нападати на міста і захоплювати їх. Що стосується глибинних районів східнослов’янських земель, то тут труднощі були ще більшими. Проникнути непоміченими по системі рік і волоків до Смоленська, Чернігова чи Києва варяги практично не могли.

І все-таки варяги на Русі були. Завдання сучасних дослідників полягає не в тому, щоб якось замовчати цей очевидний факт чи, навпаки, оголосити його визначальним у розвитку руської державності, що до цього часу має місце в західній історіографії, а в тому, щоб об’єктивно розібратися в цих фактах і дати їм правильне тлумачення. Тут істориків очікують труднощі, і вони їх далеко не завжди успішно долають. Основна проблема полягає у відсутності якісних писемних джерел. Скандинавські саги позначені виразними фольклорними традиціями і, до того ж, “страждають”, що цілком природно, норманською позицією. Дуже збіднілими, а іноді і перекрученими до невпізнання, виявилися повідомлення “Повісті минулих літ” після її редагування прибічниками Мстислава Володимировича. Більш об’єктивний археологічний матеріал, але використання його ще й досі є чисто ілюстративним.

Норманізм як наукова течія має давні корені. Народився він у Росії в XIX ст., а вже згодом був підхоплений історіографією західних країн, де й прижився. У цій праці, напевно, нема необхідності вдаватися до історіографічних подробиць, тим більше, що сучасні дослідники проблеми варягів на Русі і самі відмежувалися від багатьох крайнощів старої норманської школи. Від крайнощів — так, але не від концепції загалом. Щоб ясніше уявити собі позицію неонорманістів, необхідно навести хоча б деякі висловлювання і положення.

Герберт Янкун: “Північноєвропейські варяги, звані на сході норманами, були тут (на Русі. — П.Т.) не тільки як купці, а також і як воїни, які повинні були охороняти довгий шлях за допомогою системи укріплень. Так, можна припускати тут картину панування шведських норманів за допомогою головних опорних пунктів Новгорода, Києва і системи інших укріплень”. Щодо чорноморської торгівлі варягів, Г.Янкун стверджує, що вона велася здебільшого товарами, що забирались як данина у підкорених слов’янських племен.

Гюнтер Штокль: “Сприятливих імпульсів цьому (державному. — П.Т.) розвитку надали, безперечно, шведські варяги і їх панування на Русі... Ця перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише одним елементом серед багатьох, однією історичною силою серед багатьох. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як і руська історія без варягів”.

Мартен Стенбереер: “У Києві, як і в інших шведами заснованих місцевостях на Русі, шведська гегемонія тривала тільки короткий час. Їх торгівля була необхідна насамперед їм самим, їх панування над деякими пунктами на великих ріках було тільки епізодом в житті руського народу”.