Читать «Київська Русь» онлайн - страница 27
Петро Петрович Толочко
Слов’янська кераміка IX — X ст. широко представлена в матеріалах Бірки, а також могильників острова Готланд і багатьох інших типово скандинавських пам’ятках.
Спостереження, зроблені на підставі археологічних досліджень, знаходять підтвердження і в писемних джерелах. Тітмар Мерзебурзький та інші середньовічні хроністи відзначали змішаний, переважно слов’яно-скандинавський характер населення багатьох південнобалтійських торгових міст — Хайтхабу, Реріка, Старигарда, Воліна, Зеєбурга, Щеціна та ін. Тісна і тривала взаємодія скандинавів (датчан та шведів) і західних слов’ян неухильно вела до певного їх етномовного зближення, а може, й до асиміляції на переважаючій етнічній основі. Вражаючий феномен вживання вже першого покоління варягів на Русі не може знайти задовільного пояснення, якщо не припустити, що іще до приходу на береги Волхова і Дніпра вони були вже значною мірою слов’янами.
Думка про зв’язок варягів з південнобалтійськими слов’янами не нова, її висловлювали ще Стрийковський і І. Гізель, а потім підтримали М.В. Ломоносов, М.О. Максимович, С.А. Гедеонов. З істориків нашого часу її прихильниками виступили В.В. Вілінбахов, А.Г. Кузьмін та ін. Однак вона так і не отримала переконливих аргументів. Нині, завдяки накопиченню археологічних даних, їх стає дедалі більше. Керамічні комплекси так званого балтійського типу виявлено в Новгороді, Пскові, Старій Ладозі, містечку на Ловаті та в інших місцях. Вони датуються переважно IX — X ст. і свідчать про масове проникнення в межі Північної і Північно-Західної Русі поморсько-слов’янського населення. Початок процесу розселення поморських слов’ян у басейн ріки Великої і Псковського озера, на думку В.В. Седова, відноситься вже до VI — VII ст. На тісний зв’язок псковських кривичів і новгородських словен з венедським (західнослов’янським) регіоном указують і дані лінгвістики. Щодо південнобалтійського походження предків новгородців, то деякі дослідники схильні вбачати в них нащадків слов’ян-мореходів, які висадилися на березі Ладозького озера, а згодом по Волхову піднялися до озера Ільмень і заснували Новгород. Висновки ці уявляються слушними, але зовсім не заперечують інших шляхів проникнення слов’ян на північ. Відмова від теорії південного шляху розселення слов’ян у район Новгорода і Ладоги, як це має місце в працях деяких вітчизняних археологів та істориків, звичайно ж потребує серйознішої аргументації, ніж просте посилання на наявність західного шляху. Очевидно, на півночі Русі у VIII — IX ст. зустрілися два колонізаційних потоки — південний і західний. Тільки цим можна пояснити таке швидке освоєння трансєвропейського торговельного шляху, що починався від Хайтхабу, проходив через слов’янські міста Старигард, Волін, Щецін, Ладогу, Новгород, Київ і закінчувався в Константинополі.
