Читать «Київська Русь» онлайн - страница 240

У літературі іноді можна зустріти думку, що Нифонт і Мануїл виставили свої заперечення у зв’язку з тим, що на митрополичу кафедру обирався не грек, а русин. Насправді це було не так. Йшлося про канонічну чистоту обряду, згідно з яким виняткове право на висвячення митрополита мав константинопольський патріарх. Єпископ Нифонт пояснює причину відмови служби з митрополитом Климом тим, що той “не взялъ еси благословения у святоѣ Софьи, ни отъ патриарха”.

З огляду на традицію візантійсько-руських церковних відносин позиція Нифонта і Мануїла виглядала бездоганною. Порушення заведених порядків справді мали місце. Але чи такими вже справедливими були ці заведені порядки? Виявляється, ні. Згідно з 28 правилом IV Вселенського Собору (Халкедонського, 451 р.), патріархи мали право лише поставляти або висвячувати митрополитів “між варварами”, але їх обрання повністю відносилося до компетенції Собору єпископів відповідної митрополії. Константинопольські патріархи всупереч канонічним правилам привласнили собі право обирати київських митрополитів, що вони робили разом з власними архієрейськими соборами. Це була звичайна узурпація права, яка не зафіксована в жодному канонічному акті. На Русі мовчазно погодилися з таким порядком, який з часом набув канонічної сили.

Отже, Собор руських єпископів мав повне право обрати митрополита, що й було зроблено більшістю голосів. Канонічність цієї частини акції не викликає сумніву. Але чи в компетенції Собору була хіротонія митрополита без благословіння константинопольського патріарха? Єпископи Нифонт і Мануїл категорично заперечували це. Натомість єпископ Онуфрій вважав поставлення митрополита Клима Смолятича у Софії Київській цілком законним. Висвячення він запропонував здійснити мощами святого Климентія, які були однією з поважних святинь руської церкви. “Азъ свѣде, достоить ны поставити, а глава у насъ есть святаго Климента, якоже ставять грѣци рукою святого Иоана”. Близьким за змістом є повідомлення новгородського архієпископа Антонія, який у своєму “Константинопольському паломнику” писав, що у св.Софії Константинопольській знаходиться “Германа рука, ею же ставятся патриарси”. Отже, константинопольський звичай став прикладом для Руської православної церкви.

Пропозиція єпископа Онуфрія знайшла схвалення більшості єпископів. Іпатіївський літопис підсумовує все сказане про обрання Клима Смолятича такими словами. “И тако сгадавше єпископи, главою святаго Климента поставиша митрополитомъ”. Коротке, але змістовне повідомлення про цю подію утримується і в Лаврентіївському літопису: “В лѣто 6655. Изяславъ постави митрополита Клима, калугера Русина, особь с шестью епископы, месяца июля въ 27, на память святого Пантелѣимона”.