Читать «Київська Русь» онлайн - страница 201
Петро Петрович Толочко
Ці та деякі інші факти етнічного змішування населення на півдні Русі свого часу дали М.І. Костомарову підстави для висновків про те, що в Київській землі менше, ніж деінде, міг зберегтися чистий тип однієї народності.
Певну участь у формуванні руської народності взяли і неслов’янські народи, інтегровані у державну структуру Русі. На півдні — це тюркоязичні торки, печеніги, чорні клобуки, на півночі і північному сході — угрофінські племена — чудь, меря, весь, на північному заході — представники балтських племен. Це, безперечно, не могло не надати етнічним процесам регіонів певного специфічного забарвлення, яке з часом, в умовах розрізненого існування в майбутньому спричиниться до їх етнографічної відмінності.
У безпосередньому зв’язку з інтеграційними етнічними процесами відбувалась і еволюція вживання в писемних джерелах етнографічних назв. Приблизно до 60-х років IX ст. широковживаними були загальна назва “слов’яни” і регіональні — “поляни”, “сіверяни”, “древляни”, “словени” тощо. Перша не підміняла інших, а лише визначала їх етнічну спільність. Після 60-х років IX ст., особливо в перші десятиліття X ст., утверджується нова назва для всіх східних слов’ян — “Русь”, вживана і в значенні країни, і її народу. Літописні вислови “Русь”, “Руська земля”, “Руські гради”, “ми від роду Руського”, “Руські посли”, “Руські люди”, “Русин”, які утримуються в текстах договорів Київської Русі з Візантією 907 і 911 рр. і в інших статтях, незаперечно вказують на активний процес формування єдиного руського народу. Впродовж усього X ст. вживались і племінні назви, але їх питома вага порівняно із загальною назвою “Русь” була незначною. В XI — перших десятиліттях XII ст. етнотериторіальні назви практично зникають і замінюються похідними від назв міст: “кияни”, “новгородці”, “полочани”, “ростовці”, “смоляни” тощо. Назва “Русь” поширюється на всю територію східнослов’янського світу, підвладну Києву, і стає етновизначальною.
Разом з процесами етнічної консолідації східних слов’ян відбувалася стабілізація державних рубежів Русі. На півдні, заході і північному заході вони вже в X ст. збігалися з етнічними межами давньоруської народності. Менш стабільними були північні і північно-східні рубежі Русі, куди спрямовувався основний колонізаційний потік, але і тут вони визначалися загалом межами розселення східних слов’ян.
