Читать «Київська Русь» онлайн - страница 199

Різке збільшення потенціалу сільськогосподарського і ремісничого виробництва створювало сприятливі передумови для виходу частини їх продукції на ринок, а отже, стимулювало торгівлю. Знахідки візантійських монет VI — VIII ст. у Києві, арабських монет VIII ст. у Києві та інших пунктах Середнього Подніпров’я свідчать про налагодження міжнародних торговельних зв’язків. Так звані скарби антів (або русів) містять дорогоцінні вироби іранських та візантійських майстрів.

У плані суспільного устрою східні слов’яни VI — VIII ст. (принаймні, південна їх група) перебували на перехідному етапі свого розвитку, який визначається як військово-демократичний. Із візантійських писемних джерел дізнаємося, що східнослов’янське суспільство третьої чверті І тис.н.е. було вже значною мірою соціально стратифікованим. Досить помітною силою стає племінна знать, із середовища якої обиралися вожді-князі. Імена деяких із них — Ардагоста, Мусокія, Пірогоста, Хільбудія — донесли до нас візантійські хроніки; князя Кия — “Повість минулих літ”. Певно, саме з цими слов’янськими князями — вождями періоду військової демократії — слід пов’язувати скарби дорогоцінних речей із золота і срібла типу гладоського, мартинівського чи перещепинського.

Процеси зародження станово-класових відносин, що базувалися на зрослому економічному розвитку, в своїй потенції утримували велику інтегруючу силу, вони розривали “племінну” замкнутість і створювали сприятливі умови для формування в східнослов’янському суспільстві етнополітичних угруповань вищого порядку.

Підсумовуючи сказане, слід визнати, що етнічний розвиток східних слов’ян переддержавного періоду визначався переважно інтеграційними тенденціями. Незважаючи на всі локальні відмінності, східні слов’яни в цей час, безперечно, становили собою єдиний етнокультурний масив. Було то виявом сили консолідаційних процесів, генетично притаманних єдиному етносу, чи свідченням слабкості племінного автономізму, який не міг зруйнувати східнослов’янську спільність, сказати важко. Наступний етап етнічної консолідації східних слов’ян репрезентує ранньодержавне утворення “Руська земля”, що сформувалося в Середньому Подніпров’ї в кінці VIII — на початку IX ст. з центром у Києві. Його територіальною, а отже, й етнографічною основою були землі полян, древлян, сіверян, південні райони розселення дреговичів.

Аналіз джерел (писемних і археологічних) показує, що в кінці VIII — у IX ст. активно йшов процес феодалізації суспільства. Соціально-станова стратифікація Русі, як видно із повідомлень східних авторів, виглядала так: великий князь, світлі князі, всякі князі, великі бояри, бояри, гості-купці, люди, челядь. Аналогічну картину дають нам і руські літописи. Древлянське суспільство, згідно з “Повістю минулих літ”, складалось із простих людей, які обробляли “ниви і землі свої”, кращих і нарочитих мужів, князів.

Зміни в сфері суспільно-політичного розвитку східних слов’ян VIII — IX ст. обумовлювалися дальшим прогресом економіки, збільшенням обсягів додаткового продукту. Особливо зросла продуктивність сільського господарства. Важливі зрушення відбулися в ремеслі. Зросла не тільки його технічна оснащеність, а й визначилася концентрація на окремих поселеннях. Якісно новий етап переживала торгівля, особливо міжнародна.