Читать «Київська Русь» онлайн - страница 197

Останнім часом при характеристиці літописних “племен” дослідники почали зважати на фактори їх політичного розвитку. В.Т. Пашуто вбачав в “полянах”, “древлянах”, “в’ятичах” своєрідні конфедерації княжінь, в яких уже помітні інститути політичної влади. Аналогічні висновки містяться в працях ряду інших дослідників і засновуються насамперед на аналізі літописних свідчень. Розповідаючи про полян, літописець зауважив, що на чолі їх стояв князь Кий, який “княжаше в родѣ своемъ”. Інші літописні “племена” мали аналогічну суспільно-політичну організацію; в кожному з них правили свої князі.

Жіночі прикраси полян. Малюнок П. Корнієнка

При з’ясуванні характеру етнічного розвитку східних слов’ян переддержавного періоду слід мати на увазі такі літописні уточнення. Перше — окремі східнослов’янські групи одержали свої назви від місць розселення. “Прозвашася имены своими, гдѣ сѣдше на которомъ мѣстѣ”. Друге — всі вони мали внутрішнє усвідомлення етнічної спільності насамперед через єдину мову, яка відрізняла їх від народів, що їх оточували. “А се суть инии языци”. І третє — кожна група східних слов’ян мала свої етнографічні особливості. “Имяху бо обычаи свои, и законъ отецъ своих и преданья, каждо свой нравъ”.

Справедливість літописних тверджень знаходить підтвердження в археологічних дослідженнях слов’янських пам’яток VI — VIII ст. При загальній близькості матеріальної культури на всій території розселення східних слов’ян помітні і регіональні її особливості.

Першим звернув на це увагу А.А. Спіцин, який вважав, що основними етновизначальними ознаками тієї чи іншої області є обряд поховання, типи поховального інвентаря, прикрас і насамперед форми скроневих кілець.

З певними застереженнями ці ознаки вважаються етновизначальними і в наш час.

У дослідженні, присвяченому археологічним старожитностям східних слов’ян, В.В. Седов зробив спробу окреслити територію кожного літописного міжплемінного об’єднання на підставі виявлення специфічних рис матеріальної культури. Маючи літописні історико-географічні орієнтири, завдання це не видається надто складним. Але без них же, користуючись лише даними археології, визначити суму специфічних етнографічних виявів культури того чи іншого “племені” набагато складніше. А часом це і неможливо.

Жіночі прикраси сіверян і в’ятичів. Малюнок П. Корнієнка

Особливі труднощі виникають при пошуку етновизначальних рис матеріальної культури полян. І.П. Русанова вважала характерною полянською рисою кургани з ямним обрядом поховання і на цій підставі включала до території розселення полян навіть чернігівське Подесення. Насправді ж єдність поховального обряду, як і інших елементів матеріальної культури в Середньому Подніпров’ї і Нижньому Подесенні, визначалася процесами політичної консолідації населення регіону. Саме тут формувалась історична “Руська земля”.

Аналогічні труднощі виникають і перед дослідниками інших етнографічно-порубіжних територій, де також відсутня археологічна специфіка. Навіть така універсальна етновизначальна ознака, як скроневі кільця, і та не завжди гарантує правильність визначення “племінної” належності території. На їх підставі практично неможливо розмежувати хорватів і тиверців, волинян і древлян.