Читать «Київська Русь» онлайн - страница 198

Чіткіше етнографічні особливості проступають у межах більших регіонів, які охоплюють територію розселення кількох літописних “племен”. Вони обумовлювалися насамперед різними географічними умовами, а також сусідством іншоетнічного населення. На півдні і південному заході групи близьких племен становили поляни, сіверяни (чернігівські), древляни і, частково, дреговичі, волиняни і дуліби, тиверці і білі хорвати; на північному сході — сіверяни східні, в’ятичі і радимичі; на північному заході — дреговичі, кривичі, словени.

Загалом східнослов’янські племена VI — VIII ст. знаходились на однаковому етапі свого культурного, економічного і соціально-політичного розвитку, але в окремих районах поступальність процесу була більш прискореною. Одним із таких районів був південний, де в означений період високого рівня досягло землеробство і ремесло. Розкопки багатьох слов’янських поселень (Пеньківка, Сахновка, Пастирське, Григоровка, Зимно, Рипнів, Хотомель, Княжа Гора, Новотроїцьке, Волинцеве та ін.) виявили досить досконалі і продуктивні широколопасні наральники. Знахідки держакових й втулкових чересел засвідчують застосування плужного орного знаряддя. Значного поширення набули у слов’янського населення серпи, коси-горбуші, інші землеробські знаряддя, які засвідчують значний прогрес у сільському господарстві. Аналіз знахідок зерен злаків, а також їх відбитків на глиняному посуді або обмазці показує, що південна група східних слов’ян культивувала майже всі відомі у середньовіччі культури — просо, пшеницю, жито, овес, ячмінь, горох, боби та ін. Є всі підстави стверджувати, що сільськогосподарське виробництво в переддержавний період не лише забезпечувало населення потрібним продуктом, а й створювало значну частку додаткового — як необхідної основи політичної консолідації.

В археологічних матеріалах VI — VIII ст. досить чітко відбилися і ті поступальні процеси, що відбувались у ремісничому виробництві. Виявлені центри залізодобування (Григоровка, Гайворон), залізообробки (Зимно, Пастирське). Про потужність цих основних галузей ремесла свідчать численні знахідки землеробських знарядь, ремісничого інструментарію, предметів озброєння. Структурний аналіз показує, що ковальська справа характеризувалася складними технічними і технологічними процесами, які вимагали значних спеціальних знань і практичних навиків. Якісний перелом в обробці заліза припадає на другу половину VII — VIII ст.

Менш розвиненим було ювелірне ремесло, але й воно виявляло тенденцію до розвитку. В ряді поселень знайдено рештки майстерень ювелірів. У південних землях, куди рано почали проникати вироби зі Сходу, почалось освоєння технік зерні і скані, застосування її при виготовленні скроневих кілець, луниць тощо.