Читать «Київська Русь» онлайн - страница 196
Петро Петрович Толочко
Досліджуючи етнічні процеси періоду феодальної роздробленості, А.І. Козаченко дійшов висновку, що в цей час спостерігається дальший розвиток давньоруської народності. Він був зумовлений як зовнішньою небезпекою, рівної якій в той час не знав жоден народ Західної Європи, так і зростаючою потребою національної єдності, створення сильної князівської влади. Давньоруська народність, на думку А.І. Козаченка, однією з перших у Європі стояла на шляху до консолідації в єдину націю, але в середині XIII ст. цей процес був припинений.
У дослідженні, присвяченому національній самосвідомості в Давній Русі, Д.С. Лихачов показав життєву силу ідей народної єдності.
В.Т. Пашуто вважав, що і в часи єдності Русі, і в період феодальної роздробленості (яка не була абсолютною) жителі усіх частин країни ясно усвідомлювали свою приналежність до давньоруської народності і засуджували будь-які спроби захопити її землі іноземцями.
Східні слов’яни напередодні утворення Київської держави
Наведений історіографічний нарис показує, що проблема лишається і потребує подальшого неупередженого об’єктивного дослідження.
Але при цьому слід підкреслити, що етнічні процеси східного слов’янства, як і інших народів, тісно пов’язані з соціально-політичним і державним розвитком. Процеси ці взаємообумовлені, і саме так їх слід розглядати.
Почнемо із з’ясування етнічної ситуації східних слов’ян напередодні їх політичної консолідації. “Повість минулих літ” у вступній частині дає широку картину розселення слов’ян взагалі і східних зокрема. “Тако же и ти словѣни пришедше и свѣдоша по Днѣпру и нарекошася поляне, а друзии древляне, зане сѣдоша в лѣсѣх; а друзии сѣдоша межю Припетью и Двиною и нарекошася дреговичи; инии сѣдоша на Двинѣ и нарекошася полочане, рѣчьки ради, яже втечеть въ Двину, имянемъ Полота... Словене же сѣдоша около озера Ильменя..., а друзии сѣдоша по Деснѣ, и по Семи и по Сулѣ и нарекошася сѣверъ”.
Далі на сторінках літопису з’являються повідомлення про інші східнослов’янські племена: кривичі жили у верхів’ях Волги, Західної Двіни і Дніпра; дуліби, волиняни і бужани — в Побужжі; радимичі — на Посожжі; в’ятичі — в басейні Оки; хорвати, уличі і тиверці — в Подністров’ї, Карпатах і до Чорного моря.
Говорячи про розселення східнослов’янських племен, слід пам’ятати, що йдеться не про маленькі племінні угруповання, а про союзи племен, а може, й більш значні етнічні спільності. П.М. Третьяков називав їх примітивними народностями — “народцями”. В.В. Мавродін прийшов до висновку, що літописні “племена” Східної Європи були територіальними етнічними утвореннями.
