Читать «Київська Русь» онлайн - страница 194

У питанні про характер етнічного розвитку Київської Русі на першому, ранньофеодальному етапі її розвитку (до 30-х років XII ст.) дослідники не мають принципових розходжень. Переважна більшість сходиться на тому, що вже в IX — на початку XII ст. на основі 15-ти східнослов’янських племінних об’єднань сформувалася відносно єдина давньоруська етнічна спільність, головною умовою консолідації якої було створення єдиної держави Київська Русь. Що стосується етнічного процесу другого етапу історії Русі (до 40-х років XIII ст.), то тут думки дослідників розійшлися.

М.С. Державіну здавалося, що феодальна роздробленість відіграла вирішальну роль у подальшій культурно-історичній долі давньоруського народу. Вона сприяла обласному відокремленню земель, їхній економічній, політичній і культурній роз’єднаності.

Аналогічну оцінку впливу феодальної роздробленості на етнічний розвиток дає і В.В. Мавродін, який дійшов висновку, що вже в XI — XII ст. процес злиття східного слов’янства в єдиний народ уповільнюється, потім і зовсім припиняється. Старі мовні і етнокультурні особливості, успадковані від племен і земель Русі і не ліквідовані спільністю київських часів, ускладнюються новими, що виникали в період феодальної роздробленості і обумовлювались економічною і політичною ізольованістю давньоруських князівств. Намічаються етнічні утворення, які відповідали “самостійним державам періоду феодальної роздробленості”.

Близькі висновки містять і праці К.Г. Гуслистого. Він вважав, що в домонгольський час давньоруська народність не стала вповні стійкою етнічною спільністю. Феодальна роздробленість Русі XII — XIII ст. визначила процес розмежування окремих її частин і виникнення передумов для формування трьох східнослов’янських народностей. Ріст феодальної роздробленості не тільки затримав, а й перервав процес консолідації давньоруської народності.

Про початки розкладу давньоруської народності ще в надрах Київської Русі писав також і Б.Д. Греков, щоправда, він не пов’язував цей процес безпосередньо з феодальною роздробленістю. Згідно з ним, історія Київської Русі — це не історія України, Білорусії чи Росії, а період їхньої спільної історії, коли формувались і великоруський, і український, і білоруський народи.

Думку про глибокі домонгольські корені процесів етнічних змін, що виявлялись насамперед у мовних новоутвореннях, поділяють і лінгвісти. Відомий український мовознавець Л.А. Булаховський вважав, що найінтенсивніше формування діалектних особливостей давньоруської мови відбувалося в XII — XIII ст. Ці процеси, проте, не були наслідком державного розкладу Русі. Навряд, писав дослідник, щоб диференційні тенденції давньоруської мови відбили долі київської державності. Мовні особливості, специфічні для певних, переважно великих, територій, існували вже в домонгольський час, але вони навряд чи збігалися із землями феодального роздроблення. Такий збіг в умовах постійних війн і колонізаційних рухів був швидше винятком, ніж правилом.