Читать «Київська Русь» онлайн - страница 183

Приводом до широких народних виступів у Володимирській землі послужило вбивство боярами Андрія Боголюбського в 1174 р. Як тільки про смерть князя довідалось населення Боголюбова і Володимира, воно заходилося чинити розправу над князівською адміністрацією. Невдовзі до повсталих приєднались і селяни навколишніх сіл. Серед заходів нового князя Всеволода Юрійовича було і нормування штрафів, які стягувалися з населення на користь княжої адміністрації при розгляді нею судових справ, що вказує на деякі поступки володимирським низам.

Переслідування повсталими киянами князя Ігоря Ольговича в Федорівському монастирі. Мініатюра Радзивіллівського літопису

У 1207 і 1228 рр. відбулися великі народні рухи у Новгороді. У першому випадку повсталі виступили проти посадника Дмитра Мірошкинича і його братів, які обкладали міське і сільське населення непомірними данинами, у другому — проти архієпископа Арсенія і посадника В’ячеслава, що утримували величезні запаси продовольства, в той час як народ голодував. Рух “чорних людей” Новгорода в 1228 р. перебував у певному зв’язку з виступами смердів землі. Про це свідчать вимоги новообраного посадника до князя — не посилати своїх суддів по волостях, а також надати смердам деякі пільги при виплаті данини.

Вбивство князя Ігоря Ольговича. Мініатюра Радзивіллівського літопису

Таким чином, навіть на підставі неповних літописних свідчень можна зробити висновок, що боротьба низів з пануючими верствами населення була постійним і безумовно одним із суттєвих факторів соціальної і політичної історії Русі. У відповідь на утиски просте населення виступало за свої права, за поліпшення свого становища.

Народні рухи і постійна загроза нових бунтів змушували феодальні правлячі верхи йти на деякі поступки, вносити зміни у законодавство, які обмежували свавілля землевласників, князівської адміністрації і лихварів стосовно сільського і міського населення.

Але народні рухи на Русі були надто неорганізованими. Низи — об’єктивно велика суспільна сила — були політично незрілими. Вони не мали скільки-небудь чіткої програми дій, як правило, обмежувалися вимогами зміщення князя або осіб князівської адміністрації, які займалися зловживаннями, зменшення норм феодальної експлуатації.

Взагалі народні рухи на Русі X — XIII ст. ні в якому разі не можна характеризувати як антифеодальні. В умовах, коли феодалізм являв собою формацію, яка не вичерпала ще своїх прогресивних можливостей, а альтернативою їй могли бути тільки родоплемінні відносини, антифеодальні рухи, коли б такі мали місце, були б явищами глибоко регресивними. Насправді жодне із розглянутих повстань не ставило перед собою такої мети, як заміна існуючих правопорядків якимись принципово іншими. Народні маси боролися не проти феодальної системи як такої, а проти її вад. У таких умовах конструктивність народних рухів полягала насамперед у тому, що вони сприяли встановленню доцільніших форм соціально-економічних відносин на Русі.