Читать «Київська Русь» онлайн - страница 181

Перший значний соціальний конфлікт виник у 945 р., коли князь Ігор, порушивши встановлені норми полюддя, зажадав від Древлянської землі додаткової данини. Древляни на чолі зі своїм князем Малом повстали, дружину Ігоря розгромили, а його самого стратили. Однозначна оцінка древлянського повстання — як класового антифеодального протесту (з чим доводиться зустрічатися в літературі), неприйнятна. Тут більшою мірою виявилися суперечності між центральною владою Києва і древлянськими князями, які не бажали їй коритися.

Причиною народних рухів 10 — 20-х років XI ст. було загострення внутріполітичної ситуації, участь у вирішенні міжкнязівських чвар найманців — варягів, польських дружин. У 1015 р. вибухнуло повстання проти варягів у Новгороді; у 1018 р. значні заворушення мали місце на півдні Русі, їх причиною були пограбування і насильство розквартированих на “покорм” по містах і селах Київщини союзних Святополку поляків.

Народні рухи іноді очолювали язичницькі жерці, які намагалися скористатися невдоволенням бідноти для захисту старої ідеології. У 1024 р. у Ростово-Суздальській землі почався голод. Заохочувані волхвами, які вважали, що всі нещастя прийшли на їхню землю разом з християнством, селяни заходились грабувати і вбивати общинну знать — “стару чадь”. Основну силу повстання, очевидно, становили ізгої, які розорилися і вийшли із общини, втративши основне джерело існування — землю. Ярослав Мудрий жорстоко придушив цей рух; частину його учасників було страчено, частину — ув’язнено.

Звільнення князя Всеслава із ув’язнення у 1068 р. Мініатюра Радзивіллівського літопису

Велике заворушення київських низів відбулося в 1068 — 1069 рр. Повстання проти Ізяслава Ярославича і його прибічників набрало такого розмаху, що князь був змушений залишити Київ і тікати до Польщі. “Двор княж” кияни пограбували. Повернувшись до Києва наступного року з допомогою польського короля Болеслава, Ізяслав розправився з учасниками повстання. Він наказав перенести торг з Подолу на гору, тобто в межі князівської частини міста. Такою акцією переслідувалася мета поставити під контроль уряду одне з найважливіших зосереджень суспільного життя Києва і зменшити вплив купецтва на “чорних” людей.

Із Києва повстання перекинулося на села, де воно набрало ще більшого розмаху. Населення Київської землі рішуче розправлялось з ляхами, розквартированими в околишніх селах на покорм, і змусило Болеслава терміново повернутися до Польщі.

Значні народні хвилювання відбулися в 1070 — 1071 рр. у Ростовській землі. Очолили їх, як і в 1024 р., волхви. Подолавши шлях від Ярослава до Білоозера і зібравши довколо себе близько 300 чоловік, служителі язичницьких культів звинуватили “лучших жен” у тому, що вони узурпували в своїх руках значні продовольчі припаси — “яко си жито держать, а си медъ, а си рыбы, а си скору”. Повстання було придушено боярином Яном Вишатичем. Як вважають дослідники, в результаті повстання відбувся перерозподіл продовольчих запасів, що знаходились у руках багатих.