Читать «Київська Русь» онлайн - страница 185

Поступки смердам були, зрештою, продиктовані інтересами феодального господарства, розвиток якого залежав від того, як селяни були забезпечені тягловою силою і реманентом.

Нову кодифікацію правових норм здійснив Володимир Мономах після народного повстання 1113 р. “Устав” Мономаха було затверджено на раді у селі Берестове, у якій крім самого князя взяли участь київський, білгородський і переяславський тисяцькі, “муж” (можливо, також тисяцький) князя Олега Святославича, інші представники феодальної знаті. Є підстави вважати, що ця рада відбувалась у той момент, коли в Києві ще продовжувалось народне заворушення. Володимир мав з’явитись у місті, охопленому смутою, з реальною відповіддю на вимоги народу.

Законодавство Мономаха загалом підтверджувало вотчинний імунітет феодала і його право на експлуатацію залежного населення. Разом з тим новий статут дещо обмежував лихварство, що можна розглядати як певну поступку влади жителям міст і сіл. Вносячи статті, які полегшували становище закупів, Володимир і його оточення керувалися насамперед розумінням того, що селянське господарство є найважливішою умовою економічного розвитку країни і для його нормального функціонування потрібні певні гарантії у сфері юридичного і економічного життя.

Наступний етап у розвитку давньоруського законодавства пов’язаний з широкими народними хвилюваннями 40-х років XII ст. на півдні Русі. Л.В. Черепнін об’єднував нові статті “Пространної Правди” у два устави: один пов’язував з діяльністю Всеволода Ольговича, інший — Ізяслава Мстиславича. Якщо виходити із попередньої і наступної практики, коли удосконалення законодавства ішло вслід за народними рухами, а не передувало їм, можна припустити, що обидва ці устави з’явилися в роки правління Ізяслава Мстиславича. Статті про князівське гоподарство, правопорядки у вотчинних селах, про спадщину та деякі інші мають київське походження. Відгуком подій 1146 — 1147 рр. є й ті статті “Пространно!' Правди”, які обмежували права представників князівської адміністрації.

У “Пространній Правді” дослідники виділяють комплекс статей, які, можливо, зв’язуються з діяльністю Всеволода Велике Гніздо. Їх появу вважають наслідком народних виступів у Володимирському князівстві 1174 — 1175 рр. Нові законоположення про холопів стояли насамперед на сторожі інтересів великих земельних вотчинників, які отримали право повернення біглих холопів. А останні не були захищені жодними правовими нормами, за ними не визнавалося жодних юридичних прав, і тому вони могли виступати тільки від імені свого хазяїна. Так, ростово-суздальські бояри мали серйозні претензії до володимирських міщан, оголошували їх своїми “холопами”. Ідеться не про фігуральне розуміння вислову, а про буквальне, оскільки в місто збігалося багато сільських холопів. Тут вони намагалися досягти юридичної свободи і економічної незалежності. Але їх відхід із землі підривав сільськогосподарське виробництво, на що князівська влада не могла згодитись.