Читать «Київська Русь» онлайн - страница 184

Суспільно-політичні відносини і “Руська Правда"

У тісному зв’язку з соціальною активністю народних мас перебувала еволюція давньоруського феодального права. Виникнувши на основі звичаєвого, що мало місце у східних слов’ян ще у додержавний період, законодавство було поставлено на службу молодій державі, послідовно відстоювало і захищало інтереси князів, бояр та інших категорій заможного населення. Це добре видно вже на прикладі першого юридичного зведення, яким був “Устав і закон руський”, згадуваний у русько-візантійських договорах 911 і 944 рр. Він захищав власність багатих від спроб її привласнення бідними; в основу його було покладено принцип поділу людей на вільних і залежних (челядинів).

Древлянське повстання 945 р. змусило київську правлячу знать вжити заходів, спрямованих на врегулювання системи одержання податків з населення шляхом “уроків” і “уставів” — твердих норм феодального визиску.

В роки князювання Володимира Святославича посилилось так зване розбійництво (“и умножишася зело розбоеве”) — акти соціального протесту населення, що в процесі феодалізації втрачало свою землю. Для захисту землеволодільців Володимир увів новий закон, так званий “Устав земляний”. Спершу він передбачав смертну кару для розбійників, яку пізніше замінили конфіскацією майна розбійника на користь держави. Безпосередньо відповідальність за опір установленню феодальних порядків несла і община — верв.

Правові устави IX — X ст. увійшли до “Руської Правди”, найдавнішу частину якої склала “Правда Ярослава”, видана ним Новгороду в 1016 р. Новий закон регламентував взаємовідносини між різними станами міського населення. Близько 1024 — 1026 рр. Ярослав Мудрий, намагаючись зміцнити свою владу в Києві, видав “Покон вірний”, який регламентував розміри данини, що її збирали з населення на користь княжих дружинників, які приїжджали в общину правити судочинство і збирати карні штрафи — віри.

Дальший розвиток давньоруського законодавства пов’язаний з діяльністю синів Ярослава Мудрого. У 1072 р. Ізяслав, Святослав, Всеволод, а також їхні бояри і представники вищого духовенства затвердили у Вишгороді “Правду Ярославичів”. Поява нового кодексу юридичних норм справедливо пов’язується з народними рухами на Русі кінця 60-х — початку 70-х років XI ст. Вони засвідчили не тільки наявність соціальних суперечностей у давньоруському суспільстві, а й недосконалість існуючих правопорядків. Звичайно, новий кодекс, як і всі попередні, відстоював насамперед права пануючого класу. Життя його представників уже захищалося подвійними вірами. Посилилася персональна відповідальність порушників феодальних законів. Зросли розміри штрафів за порушення прав феодальної власності. Разом з тим “Правда Ярославичів” обмежувала до певної міри і свавілля вотчинників над залежним населенням. їм заборонялося без княжого суду (“без княжа слова”) “мучить” смердів. За порушення цієї норми винний платив три гривни. Призначався штраф і за крадіжку або знищення коней смердів. Підтверджені були і високі (40 гривен) штрафи за вбивство смерда, що працював на землі, яка перебувала у верховній власності держави. За вбивство вотчинного смерда стягувався штраф у розмірі всього п’яти гривен.