Читать «Київська Русь» онлайн - страница 179
Петро Петрович Толочко
Найхарактернішим виявом прав київського віча було запрошення на київський стіл Володимира Мономаха в 1113 р. Відомо, що на перше запрошення з Києва Мономах відповів відмовою. В.І. Сергеевич пояснював це тим, що рішення Любецького з’їзду не давали Мономаху жодних прав на Київ, і він не хотів порушувати міжкнязівську угоду. Щоб змусити його порушити хресне цілування, кияни повторно посилають до Переяслава запрошення, супроводжуючи його розповіддю про повстання і можливу картину анархії в разі нової відмови. Володимир змушений був у силу обставин зайняти Київ як народний обранець. Отже, завдяки народному волевиявленню, як вважав вчений, у Києві утвердилися нащадки третього сина Ярослава Мудрого. О.І. Лінниченко відзначав, що по смерті Святополка кияни збираються на віче і кличуть Володимира на великокнязівський стіл, а самі тим часом зводять рахунки з прихильниками покійного князя. Тезу — кияни, які грабують двори знаті, і кияни, які надсилають запрошення Мономаху, — суть одне й те саме, підтримав у радянський час М.М. Тихомиров.
Хто ж ці кияни, які запрошували Володимира до Києва, і якою мірою зайняття ним великокнязівського столу було результатом народного волевиявлення? Вже початок літописної розповіді свідчить про те, що долю київського столу вирішував не народ, а лише верхівка київського суспільства. “Наутрия же, въ семы на 10 день, свѣтъ створиша Кияне, послаша к Володимеру, глаголюще: “Поиде, княже, на столъ отенъ и дѣденъ”. Як бачимо, питання про спадкоємця Святополка вирішувалось навіть не на вічі, а на раді. Із змісту повторного запрошення Мономаха стають зрозумілими відмінності дійових осіб. Ті, що запрошують, заявляють, що коли Володимир знову відмовиться прийти до Києва, то “яко много зло уздвигнеться, то ти не Путятинъ дворъ, ни соцькихъ, но и жиды грабити, а паки ти поидуть на ятровь твою и на бояры, и на монастырѣ, и будеши отвѣтъ имѣлъ княже”.
Отже, літописець чітко уявляв, що кияни, які запрошували Володимира, і кияни, які грабували двори князівської адміністрації, належали до різних соціальних станів. Звичайно, широкі демократичні маси Києва могли бажати приходу Мономаха — він користувався великою популярністю, але вирішувалося це питання без них, і вважати Володимира Мономаха обранцем народу на великокнязівському столі немає жодних підстав.
Аналогічні київському були вічові зібрання і в інших великих містах Русі.
У 1141 р. відбулося віче в Новгороді, на якому йшлося про незадоволення новгородців князем Святославом Ольговичем. Він звернувся за допомогою до свого брата, великого київського князя Всеволода. Добре знаючи, чиїх рук це справа, Всеволод запросив до себе “лепших мужей” Новгорода, щоб таким чином натиснути на віче. Акція ця не мала успіху, але вона свідчить про те, в чиїх руках перебувала влада в новгородському вічі.
