Читать «Київська Русь» онлайн - страница 148

Писемні джерела дають підстави виділити ще одну категорію давньоруських міст — церковних. До таких належали Полоний і Синелець на півдні Русі, Гороховець — на північному сході.

Соціальний склад міського населення був досить строкатим, що взагалі характерно для середньовіччя. Як правило, воно поділялося на дві основні категорії — міську аристократію і міські низи.

До першої належали князі і бояри, князівська адміністрація, багате купецтво, заможні ремісники, вище духовенство. В центрі міст їм належали просторі садиби з житловими хоромами, господарськими приміщеннями, будинками дворових людей і челяді. Князівські двори, особливо в столичних містах, мали кам’яні палаци, оздоблені фресками, різним каменем, майоліковою керамікою. Їх рештки виявлено в Києві, Чернігові, деяких інших містах.

У руках князівсько-боярської верхівки міст зосереджувалися великі багатства. Про їх розміри свідчать коштовні скарби, знайдені на території боярських і князівських осель багатьох давньоруських центрів. У Києві виявлено близько 60-ти скарбів, переважну більшість з них — в аристократичній частині міста.

Скарби складалися звичайно із золотих і срібних прикрас — гривен, колтів, браслетів, намиста, сережок, перснів, різноманітних підвісок, монет, в деяких з них знайдено князівські діадеми і барми. Усі вироби відзначаються художньою досконалістю. Розміри скарбів були різними — від десятків до кількох сотень предметів.

Великі давньоруські міста, як правило, мали по кілька монастирів, значну кількість храмів з численним кліром. У Києві в X — XIII ст. було 10 монастирів, серед них найбільший на Русі — Києво-Печерський, у Галичі — п’ять, Чернігові — три, Переяславі — два, Володимирі-Волинському і Новгороді-Сіверському — по одному.

До другої категорії міського населення належали ремісники, дрібні торговці, челядь. Більша частина цього люду в X — XI ст. залежала від своїх хазяїв, проживала на їхніх садибах. У XII — XIII ст. в містах різко зростає кількість особисто вільного населення, місцем проживання якого стають посади.

Значну частину міського населення на Русі становили робітники, зайняті в сфері сільськогосподарського виробництва. У малих містах їх питома вага була визначальною, у великих — досить помітною. Аналіз писемних і археологічних джерел показує, що безпосередній зв’язок з сільським господарством мали практично всі міські населені пункти.

Загалом давньоруські міста становили собою складні соціально-економічні, політичні і культурні центри. Упродовж усієї своєї історії вони мали тісний зв’язок з сільськогосподарським виробництвом, яке забезпечувало їх поступальний розвиток, були осередками ремесла і торгівлі, державної влади і управління. Напередодні монголо-татарської навали найбільші давньоруські міста досягли високого європейського рівня розвитку, але цей поступальний процес був насильно зупинений.