Читать «Київська Русь» онлайн - страница 147

Такі аграрно-феодальні міста відомі в усіх давньоруських землях, але найбільше їх було у лісостеповому поясі, що мав родючі землі і порівняно високу густоту населення. Не випадково більшість давньоруських міст виникала в районах інтенсивного розвитку землеробства.

У XII — XIII ст. економічний розвиток міст визначався переважно процесами природно-географічного поділу праці. Нерідко регіон, багатий на тільки йому притаманний вид сировини, визначав виробничу специфіку міст. Овруч виробляв і постачав у різні райони Русі шиферні прясла, натільні хрестики, іконки, великі партії шиферних плит для культового і цивільного монументального зодчества. Городеськ був насамперед значним центром чорної металургії на півдні Русі, Галич і Стара Руса — організатори виробництва кухонної солі. Навіть найбільші — столичні — міста Русі і ті мали певну виробничу специфіку: у Новгороді переважного розвитку набули галузі ремесла, пов’язані з господарською діяльністю; у Києві досить високого рівня досягло склоробство, керамічне і ювелірне виробництва; у містах Північно-Східної і Західної Русі — Володимирі-на-Клязьмі, Суздалі, Галичі та інших неабиякою популярністю користувалися вироби майстрів по каменю, які працювали на місцевій сировині.

Господарську специфіку давньоруських міст визначала і торгівля. Багато міст, що лежали на важливих внутрішніх і міжнародних торгових магістралях, росли і розвивалися переважно за рахунок торгівлі. До них належали Вітачев, Канів, Олешшя, Василев, Туров, Воїнь на півдні Русі; Дорогочин, Берестя, Друцьк і Новогрудок на заході; Ладога, Новий Торг, Коломна, Устюг на півночі і північному сході.

Давньоруські міста різнилися не лише економічною основою розвитку, а й формами міського устрою. Переважна більшість їх перебувала в залежності від князів і феодалів. Із великих міст лише деякі — Новгород, Псков, Полоцьк — мали відносно розвинене самоуправління, яке, проте, ґрунтувалося не на комунальних формах, а на боярсько-феодальних. Місцева земельна знать не тільки не ліквідувала інститут князівської влади, а й не могла без нього обходитися.

Залізна сокира. X — XI ст. Село Табаївка на Чернігівщині

Більшість давньоруських міст мали статус державних. Це насамперед міста, що виникали на окраїнах Київської держави, виконували функції опорних пунктів на території підвладних Русі іншомовних народів, вирішували завдання оборони країни від іноземних вторгнень або ж служили перевалочними центрами міжнародної торгівлі: Ладога, Білоозеро, Юр’їв, Корсунь, Канів, Торчеськ, Берестя, Олешшя, Дорогочин, Перемишль, Тмутаракань, міста галицького пониззя.

Аналогічний статус мали і всі князівські міста, доля яких перебувала в руках державних властей. В умовах нестабільної політичної обстановки, яка постійно мінялася, князі не тільки не могли надовго закріпити за своїм родом те чи інше місто на правах спадкового володіння, а й обґрунтувати своє власне право на його стіл. Всі вони перебували фактично на становищі тимчасових володарів, державних чиновників, обов’язком яких було управління містом і його волостю.