Читать «Київська Русь» онлайн - страница 149
Петро Петрович Толочко
Ремесло
Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства посідало ремесло. Дослідження Б.О. Рибакова, Б.О. Колчина, Ю.Л. Щапової, Т.І. Макарової, Г.Ф. Корзухіної, Г.О. Вознесенської та інших археологів показали його високий технічний і технологічний рівень, широку спеціалізацію.
Головними центрами ремісничого виробництва були давньоруські міста, окремі галузі розвивались і в феодальних замках та селах.
Провідною галуззю ремесла була чорна металургія, яка разом із землеробством становила основу економічного розвитку країни. Залізо добували із болотяних руд, яких багато було на території Київської Русі. У деяких місцевостях Полісся руди мали високий (від 18 до 40) відсоток заліза. Плавилось воно в спеціальних сиродутних горнах, залишки яких виявлено в багатьох пунктах. Як правило, залізоробне виробництво, що мало безпосередній зв’язок з ремеслом міст, знаходилось за їх межами. Ґрунтуючись на свідченнях писцевих книг XV — XVI ст., Б.О. Колчин прийшов до висновку, що металургійна промисловість на Русі була винятково сільським промислом, який зберігав общинний характер.
Давньоруські міста здійснювали зв’язок з чорною металургією не тільки через ринок або відчуження общинних домників на користь феодалів. Виплавкою заліза займались і вотчинні ремісники, які проживали у сільських помістях, але поставляли продукцію князівським і боярським майстерням у міста. Очевидно, вже в давньоруські часи у металургійному виробництві мало місце відхідництво. Розкопки поселень металургів X — XII ст. в заплаві річки Тетерев засвідчили їх сезонний характер.
Відомі на Русі і спеціалізовані центри залізоробного ремесла. Один із них знаходився в літописному місті Городськ на Тетереві — на місці сучасного села з тією ж назвою в Коростишівському районі Житомирської області. Тут на значній площі одночасово функціонували десятки сиродутних горнів. Сліди залізоробного ремесла зафіксовано також у Вишгороді.
Обробка заліза, виготовлення з нього різних речей для господарських побутових потреб, військової справи здійснювались у ковальських майстернях — кузнях. Їх залишки виявлено в усіх давньоруських містах. Найбільшими центрами обробки чорного металу були Київ, Новгород, Смоленськ, Чернігів, Галич, Вишгород та інші міста. Асортимент виробів із заліза налічував близько 150 назв, у тому числі знарядь праці — 22 назви, ремісничих інструментів — 46, видів зброї — 16, предметів домашнього начиння —37, наборів кінської збруї і спорядження вершника — 10, прикрас — 19 назв. Неабиякою досконалістю відзначається ковальський інструментарій: ковадла, молотки, кліщі, зубила, пробійники. За формою і функціональністю вони не поступалися аналогічним інструментам пізніших часів.
Давньоруські ковалі володіли різноманітними техніками обробки заліза: куванням, зваркою, цементацією, обточкою, інкрустацією кольоровими металами, поліруванням. У ряді ковальських виробів висока якість металу доповнювалася функціональною довершеністю форми, а також художнім опорядженням. Насамперед це стосується давньоруських мечів, які, за свідченням хорезмського вченого XI ст. ал Біруні, являли собою речі “дивні і виняткові”. Переконливим підтвердженням сказаному є меч з автографом майстра — “Коваль Людота”, виявлений на Полтавщині біля села Хвощево. Його руків’я прикрашене складним плетивом орнаменту, який нагадує художнє різьблення.
