Читать «Київська Русь» онлайн - страница 141

Але основним фактором була продуктивність знарядь, що ними користувався смерд. За допомогою рала чи плуга смерд міг обробити в середньому близько восьми десятин землі. Якщо додати землю, яка за трипільної сівозміни перебувала під паром, то площа орної землі, оброблюваної одним плугом, становитиме 12 десятин. Очевидно, ця середня норма землекористування в селянському господарстві складала одиницю оподаткування, відому під назвою “рало”, “плуг”, “дим”. Назви орних знарядь визначають тут площу землі, яку можна ними обробити, а “дим” — саме господарство.

З усієї орної землі, що оброблялась окремим сільським господарством, за тодішньої агротехніки можна було збирати щорічно близько 300 пудів зерна озимих і ярових культур. Такий врожай, за умови, що значна його частина вилучалася феодалом, все ж забезпечував мінімальні потреби сім’ї виробника, витрати на відтворення господарства.

У лісових місцевостях Київської Русі довго зберігались архаїчні форми господарювання. Малопридатні для культивування орного землеробства підзолисті ґрунти обумовили тривале існування підсічного землеробства. Воно було трудомістким і вимагало колективної праці значної кількості виробників.

Підсічне землеробство завжди поєднувалося з допоміжними заняттями населення — мисливством, бортництвом, рибальством, збиральництвом. Характер сільськогосподарського виробництва в Поліссі не дав можливості розділитися крупним виробничим колективам — сімейним общинам або великим патріархальним сім’ям.

Сімейна община — це колектив людей, об’єднаний родинними стосунками його членів, спільним господарством, спільним володінням засобами виробництва і виробленою продукцією. Така община була характерною формою організації суспільства за родоплемінного ладу. Як пережиток місцями зберігалась вона і в класовому суспільстві. У відносинах з суспільством сімейна община була подібною до індивідуального домогосподарства і підкорялась усім юридичним нормам феодального права.

Індивідуальні селянські сім’ї об’єднувались у сільські територіальні общини, які називались “верв”, “мир”, “село” тощо. Під такими назвами общини відомі із “Руської Правди” і літописів. У “Руській Правді” в 15-ти статтях ідеться про верв як громадську організацію сільського населення. Верв виступає як організація територіальна. За злочин, скоєний на території верві, за умови, що особа злочинця не встановлена, штраф мусила сплачувати вся община. Верв платила штраф за виявленого злочинця лише в тому випадку, коли він вкладався в так звану “дику віру”, тобто раніше сплачував верві певний внесок.

Економічне значення верві полягало також і в тому, що володіння частиною угідь — лісами, пасовиськами, водоймами тощо — було общинним. Земельні володіння верві межували з землею феодала. Межі нерідко порушувалися, за що, згідно з “Руською Правдою”, верв несла відповідальність. Територія верві була досить значною, що видно із узаконеної “Руською Правдою” процедури розшуку злочинців. Судячи з детального опису таких розшуків, до верві входило кілька населених пунктів, розташованих недалеко один від одного.