Читать «Київська Русь» онлайн - страница 140

Археологічні дослідження широкими площами дають достатнє уявлення про характер сільського поселення.

Розкопане біля села Комарівка Переяслав-Хмельницького району Київської області давньоруське селище розташовувалося на лівому березі Дніпра і займало надзаплавну терасу. Його площа — вісім гектарів. Природні умови тут сприятливі для сільського господарства. Поблизу селища знаходиться значний масив надзаплавного чорнозему. На дослідженій площі (близько двох гектарів) виявлено рештки 12 селянських дворів, а всього їх було (при такій самій густоті забудови і на решті площі) близько 50. Певної планувальної структури село не мало, двори розташовані безсистемно.

Значні за площею давньоруські поселення виявлено на Чернігівщині, Черкащині, в Галичині, Надпоріжжі. На селищі, розташованому на правому березі Дніпра поблизу колишнього села Кічкас, археологічно зафіксовано 57 селянських дворів. Розкопками селища поблизу села Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області досліджено 32 селянських двори з житловими і господарськими будівлями, в яких знайдено знаряддя праці і предмети побуту. В одній із садиб вдалося виявити наральник, косу, жорна, риболовні гачки і грузила, ключі від замків, мідний і керамічний посуд; в іншій — наральник, дві коси; в третій — наральник, плужний ніж, косу, ковадло, молоток, кліщі тощо.

Господар такої селянської садиби був самостійним виробником, він мав практично все необхідне для ведення власного господарства. Зважаючи на розміри селянських жител, можна припускати, що сім’я смерда складалась у середньому із шести осіб. їй належали крім садиби худоба, орні знаряддя, знаряддя збирання врожаю, предмети домашнього вжитку.

У літописах утримуються конкретні свідчення про те, чим володіла селянська сім’я. У 1103 р. на князівському з’їзді поблизу Долобського озера (на лівому березі Дніпра навпроти Києва) обговорювалися питання участі смердів у відверненні половецької загрози. Похід призначався на весну, час надзвичайно незручний для смерда-орача і сівача. Дружинники київського князя Святополка Ізяславича наполягали на перенесенні термінів походу на половців. “Не веремя веснѣ воевати, — говорили вони, — хочемъ погубити смерды и ролью ихъ”. Володимир Мономах стояв за негайний похід, мотивуючи його небезпекою половецьких вторгнень, які приносили багато лиха тим самим смердам.

“Дивно ми, дружино, — виголосив він, — оже лошади кто жалуеть, еюже ореть кто; а сего чему не расмотрите, оже начнеть смердъ орати, и Половчинъ приѣха ударить смерда стрѣлою, а кобылу его поиметь, а в село его въѣхавъ поиметь жену его и дѣти, и все имѣнье его возметь”.

У літописній статті 1111 р. практично повторюється ця оповідь і доповнюється вказівкою на наявність у смерда стодоли.

“Руська Правда” містить статті про селянську власність. В одній із них ідеться про недоторканність худоби смерда.

Площа орної землі смерда залежала від багатьох факторів — загальної площі, придатної для обробітку землі в даній місцевості, наявності поблизу феодального господарства і землі, яка оброблялась у ньому, від виробничих можливостей селянського господарства тощо.