Читать «Київська Русь» онлайн - страница 143

Існування “градів” третьої чверті І тис. н.е., що були найважливішими елементами суспільно-політичної організації східнослов’янського суспільства, історично обумовило виникнення і розвиток перших давньоруських міст. Пошук їх витоків у племінних “градах” так само виправданий, як і пошук першопочатків руської державності в племінних “княжіннях”, з яких літописець Нестор почав історію Русі.

Процеси політичної консолідації і соціально-економічного розвитку східнослов’янського суспільства, які визначились у третій чверті І тис. н.е., набули значного прискорення в кінці VII — IX ст. Саме в цей час у Середньому Подніпров’ї на базі племінних княжінь — полянського, сіверянського, древлянського — складалося державне об’єднання — Руська земля — на чолі з Києвом.

Аналіз писемних і археологічних джерел переконує, що раннє давньоруське місто становило собою найважливішу структуру державності, на перших порах, по суті, рівну їй.

Давньоруські літописи називають у IX — першій половині X ст. 16 міст: Київ, Новгород (862), Ростов (862), Полоцьк (862) Ладога (862), Білоозеро (862), Муром (862), Ізборськ (862), Смоленськ (882), Любеч (882), Псков (903), Чернігів (907), Переяслав (907), Пересечен (922), Вишгород (945), Іскоростень (946). Очевидно, наведений список не вичерпує дійсної кількості ранніх руських міст. Г.Г. Литаврін, звернувши увагу на число руських послів (22), названих у договорі 944 р., які брали участь у поїздці Ольги до Константинополя, висловив припущення, що вони представляли інтереси 22 міських адміністративних центрів Русі.

Безперечно, склалися ці міста значно раніше, ніж з’явилася перша згадка в літопису. Більшість із них існувала вже в IX ст., а деякі, напевно, і в останніх десятиліттях VIII ст. Археологічні розкопки Києва, Чернігова, Ладоги, Пскова, Полоцька, Любеча, Ізборська виявили досить потужні культурні шари VII — IX ст. У деяких найдавніших літописних містах (Новгород, Смоленськ, Ростов) матеріали цих століть поки що не виявлені, але добре відомі ранньоміські поселення VIII — IX ст. поблизу від них: Рюрикове і Сарське городища, Гньоздово.

До найдавніших східнослов’янських міст слід, очевидно, віднести і Галич, хоча в літопису він і згаданий вперше у XII ст. Багаторічні розкопки Галича, проведені В.В. Ауліхом і його попередниками на Крилоській горі, виявили рештки значного поселення VIII — XI ст. П.О. Раппопорт вважав, що перші укріплення в Галичі з’явились уже в X ст.

Уже йшлося про те, що літописні терміни “город” або “град” не завжди розкривають соціальний зміст конкретного населеного пункту. Це справді так. Але звідси не випливає, що літописці взагалі не вкладали в термін “город” соціального змісту, а мали на увазі лише наявність укріплень. Аналіз писемних повідомлень про найдавніші руські міста показує, що літописці бачили в них переважно центри державної влади, економічні і культурні осередки.

Досить пригадати, яким принципово важливим для літописця було питання про соціальний статус засновника міста Києва. Провівши дослідження, він показав, що Кий був не перевізником через Дніпро, а князем полян. Засноване ним місто, таким чином, являло собою не просто кріпость, а політичний центр княжіння. Оволодіння цим “градком” у 862 р. дало можливість, згідно з літописною версіею, Аскольду і Діру “владѣти польскою (полянською. — П.Т.) землею”. Рюрик вокняжився в Новгороді, його легендарні брати відповідно — у Білоозері й Ізборську. Далі в літописній статті 882 р. говориться, що по смерті братів “прия власть Рюрикъ, и роздая мужемъ своимъ грады, овому Полотескъ, овому Ростовъ, другому Бѣлоозеро”. У 882 р. Олег оволодів Смоленськом і Любечем, в яких посадив своїх посадників, у Києві сів сам.