Читать «Київська Русь» онлайн - страница 135

Процес формування нових волостей на цьому не закінчився. З другої половини XII ст. по 40-ві роки XIII на політичній карті Русі з’явилися князівства третього типу на чолі з такими містами, як Вишгород, Торчеськ, Пересопниця, Теребовль, Белз, Путивль, Курськ, Брянськ та ін. Всього утворилося близько 100 невеликих князівств. Якщо вилучити Переяславську і Новгородську землі, де процес виділення невеликих князівств не був характерний, то виявиться, що в кожному удільному князівстві Русі виникло приблизно до десяти структурних новоутворень, військово-фінансових волостей.

Юридичний і територіальний статуси цих князівств-волостей не мали жорсткої визначеності, але складалися вони як стабільні економічні райони на чолі з кількома міськими центрами, можливо, старими племінними зосередженнями (по п’ять в кожному районі). Це був той оптимальний економічний регіон, сукупний додатковий продукт якого дозволяв нормально функціонувати основним державним структурам, у тому числі і військовим. При потребі князь такої волості міг (або повинен був) виставити бойову одиницю — полк," яка в давньоруський час налічувала тисячу чоловік.

Волості-тисячі ділилися на менші адміністративно-фінансові і військові одиниці (сотні) на чолі з невеликими містечками. Сільськогосподарська округа, що здавна тяжіла до них, займала територію близько 15 — 20 км у радіусі.

В останні роки завдяки суцільному археологічному обстеженню окремих регіонів, зокрема межиріччя Дніпра і Десни, вдалося отримати досить повне уявлення про характер їх поселенської структури. На площі понад 2 тис. кв. км виявлено 24 городища і 120 неукріплених селищ IX — XIII ст. Розміри їх досить значні — від 2 — 3 до 10 — 12 і навіть 17 гектарів. В середньому на одне укріплене поселення припадає п’ять — шість неукріплених. Помітне їх своєрідне кущове розташування, сільські поселення ніби групуються довкола свого соціально-економічного центру — замку.

Давньоруські князі — як верховні власники землі — мали право на певну долю додаткового продукту з підвладної території, що вилучався через систему податків. Крім того, вони заводили і власні господарства — вотчини, які одержали назву “жизнь”. Явище це добре відображене в літопису. Розповідаючи про пограбування 1147 р. в Путивлі та Ігоревому сільці, літописець уточнює, що постраждали не взагалі села, а тільки князівські: “А жизнь есмы его (Ігоря. — П.Т.) взяли, а имѣнье его раздѣлилѣ”. У статті 1148 р. говориться про розорення великим князем Ізяславом Мстиславичем доменіальних володінь чернігівських князів в околицях Чернігова і Любеча: “И пожьже села ихъ оли до Боловоса, нача Изяслав молвити: се есмы села ихъ пожгли вся и жизнь ихъ всю ... а пойдемъ к Любчю, идеже ихъ есть вся жизнь”. Зауваження літопису про те, що разом з селами згоріла і “вся жизнь” чернігівських князів, свідчить про те, що і тут були такі самі князівські двори-господарства, як і пограбовані роком раніше під Путивлем.

Судячи з повідомлення статті Іпатіївського літопису 1158 р. про дар великого князя Ярополка Ізяславича Печерському монастирю, його “жизнь” — доменіальні володіння — знаходились як на Волині, так і біля Києва.