Читать «Київська Русь» онлайн - страница 133

Уже в X ст. почала формуватися великокнязівська вотчина, або доменіальні володіння. Після походу княгині Ольги 946 р. у Древлянській землі відбувся переворот у поземельних відносинах. Місцевих старійшин-землевласників позбавили наділів, їх місце посіла адміністрація Ольги. У Древлянській землі виникли великокнязівські доменіальні володіння. “И йде Вольга по Дерьвьстѣй земли съ сыномъ своимъ и съ дружиною, устающи уставы и уроки; и суть становиша еѣ и ловища”. Наступного року великокнязівський домен розширився за рахунок володінь в інших землях. “Йде Вольта Нову городу, и устави по Мьстѣ повоеты и дани и по Лузѣ оброки и дани; и ловища ея суть по всей земли, знаменья и мѣста и повосты... и по Днѣпру перевѣсища и по Деснѣ, и есть село ее Ольжичи и доселе”.

Літописна стаття 996 р., що розповідає про завершення будівництва Десятинної церкви, не лишає сумніву в тому, що великокнязівський домен на цей час повністю визначився. Володимир Святославич виділив на утримання церкви святої Богородиці десяту частину прибутків від “имѣнья моего и отъ градъ моихъ”. У “Сказанні про князів Бориса і Гліба” є відомості про володіння Святополка.

З кінця X ст. почалося формування доменіальних володінь удільних князів. Цьому сприяла адміністративна реформа Володимира, в результаті якої всі найбільші давньоруські землі передавалися в управління його синам. Володіння ці, звичайно, були умовними, їх міг відібрати або замінити великий київський князь у будь-який час, але породжували вотчинні претензії. На перших порах реалізувалися вони лише Полоцьком. Віддана Володимиром Святославичем сину Ізяславу Полоцька земля надовго закріпилась за його родом. Після Любецького з’їзду (1097) вотчинне право поширилося на Чернігів, Володимир, Перемишль та інші міста. Відоме положення з’їзду — “каждо да держить отчину свою” — вказує не на початок князівсько-вотчинного порядку на Русі, а на його юридичне закріплення, визнання недоторканності отчих спадщин.

У реальному житті все було значно складніше. Вотчинним правом на володіння землею користувались лише ті князі, до яких переходила від батька влада — князівський стіл. Ізгої, які позбавились столів, втрачали не тільки владу, а й волость. Отже, доменіальні володіння на Русі являли собою сільськогосподарські округи, закріплені не стільки за князівським родом, скільки за князівським столом.

Розміри земельної ренти, яка йшла князям, були досить великими. Вона стікалась у міста і матеріалізувалась там у князівських палацах, храмах, предметах розкоші, озброєнні дружини. Лише десята доля надходжень від доменіальних володінь Володимира Святославича забезпечувала спорудження і утримання одного з найбільших храмів Русі — Десятинної церкви. Концентрація князівських данин Лівобережжя у Чернігові після поділу Русі в 1026 р. дала можливість Мстиславу Володимировичу розгорнути велике будівництво міста, в тому числі і кафедрального собору св.Спаса. Святослав Ярославич, за свідченням “Києво-Печерського патерика”, пожертвував на будівництво Успенської церкви Печерського монастиря 100 гривен золота. Князі Володимир Святославич, Ізяслав і Всеволод Ярославичі, Володимир Мономах, Всеволод Ольгович, Святослав Всеволодович, Ярослав Осмомисл та інші були засновниками монастирів і фундаторами храмів.