Читать «Київська Русь» онлайн - страница 136

При певних загальних закономірностях формування князівських доменів у кожній землі мало і свої особливості. В одних землях до князівського домену входила більша частина території князівства (Київська, Чернігівська, Переяславська, Рязанська, Суздальська), в інших — його формування зустрічало сильний опір місцевого боярства (Галицька).

Крім князівських велике значення у господарському житті Русі мали двори бояр, представників вищої адміністрації. Найбільшими зосередженнями землеволодільців були Київ, Новгород, Чернігів, Переяслав, Галич та інші столичні міста. Давньоруська земельна знать, проживаючи у містах, мала якнайтісніший зв’язок з помістями (з часом вотчинами) в селах. Наявність родових володінь у землях засвідчують патронімічні назви сіл — похідні від прізвищ київських, чернігівських, галицьких та інших бояр. Про боярські села говорять і літописи. Під час походу 1146 р. великого київського князя Ізяслава Мстиславича на Чернігів були пограбовані “домы дружины Игоревы и Всеволожѣ, и села, и скоты, взяша имѣнья много в домехъ”.

Високу концентрацію землеволодільців у містах засвідчує стаття 1208 р., в якій ідеться про гострий соціально-політичний конфлікт у Галичині. Князі Ігоровичі, що правили там, вирішили покінчити з непокірними боярами: за короткий час було вбито 500 великих бояр, інші розбіглись. Якщо припустити, що тут мова йде не лише про власне галицьких бояр, а й перемишльських, Звенигородських, теребовльських, бояр інших центрів Галичини, то і в цьому разі їх кількість досить значна. Утримуючи в своїх руках фактично всю землю, галицьке боярство становило одну з головних політичних сил землі. Певне уявлення про його реальне економічне становище дає літописна стаття, що розповідає про антибоярські санкції Данила Галицького. Захопивши під Галичем двір Судислава Великого, князь взяв “вино и овоща, и корма, и копии, и стрѣлъ, пристраньно видити”.

Способи утворення великого боярського землеволодіння були різними: експропріація (захоплення силою) земель общинників, освоєння нових земель, їх купівля, князівські пожалування за службу. Відповідно до змін у поземельних відносинах змінювалось і давньоруське законодавство. “Руська Правда” утримує ряд норм, у яких послідовно проводиться різниця правового статусу майна смерда і боярина: “Аже смерд умреть, то задницю князю; аже будуть дщери у него дома, то даяти часть на не; аже будуть за мужемь, то не дасти части им... Аже в боярах, любо в дружине, то за князя задниця не идет, но оже не будет сынов, а дщери возьмуть”.

Зміст цих постанов полягає в обмеженні прав спадщини смердів, дочки яких не могли бути правонаступниками, в той час як боярські дочки володіли всіма правами на батьківське помістя.

У XI — XIII ст. дрібними землевласниками ставали дружинники, яких князі і бояри наділяли землею і селами за військову службу. Із них поступово формувався стан дворян.