Читать «Київська Русь» онлайн - страница 137

Крупним землеволодільцем була Руська православна церква. Вже “Уставом” Володимира Святославича церкві надавалася десята частина податкових надходжень. Ярослав Мудрий забезпечив десятиною церкву Бориса і Гліба у Вишгороді. В “Чтении о Борисе и Глебе” повідомляється, що князь Ярослав “шед в стольный град (Киев), повеле властелину града того (посаднику Вишгорода. — П.Т.) даяти дани церкви святою десятую часть”. Пізніше, як свідчать князівські грамоти Мстислава Володимировича, Всеволода та Ізяслава Мстиславичів Юр’євому і Пантелеймонову монастирям Новгорода, а також статути Ростислава Мстиславича і Андрія Боголюбського, церкві надавалося не лише право десятини, а й передавались у володіння великі земельні наділи. Села Києво-Печерського монастиря згадуються уже в ранній період його історії. Близько 1087 р. князь Ярополк передав у власність цього монастиря “всю жизнь свою: Небльскую волость, и Деревьскую, и Лучьскую и около Киева”. Крім того, він давав десятину церкві Богородиці. “Бяше блаженний св. князь тих, кротък, смирен и братолюбив, десятину дая светей Богородици от всего своего именья по вся лета”. Аналогічні дари відписала монастиреві і дочка Ярополка: “А по своем животѣ вда княгини 5 сел исъ челядью и все да и до повоя”. Великими землеволодільцями були Київська митрополія, єпископії земель, великі монастирі. Літописна стаття 1229 р. Московського літописного зводу повідомляє, що єпископ Ростовський Кирил був багатий “зѣло кунами и селы и всем товаромъ и книгами”.

Київській Десятинній церкві належало багато сіл і місто Полонне, володимирська церква Богородиці мала “много имѣния и свободы купленныя и з даньми и села лѣпшая”, Печерський монастир одержав від Андрія Боголюбського підтвердження на володіння двома містами на Київщині — Василевом та Мичеськом.

Адміністративним і господарським центром феодальних володінь був панський двір, де зосереджувалися житлові і господарські будівлі феодала, інвентар, запаси продуктів, зброя тощо. У таких дворах проживали їх володільці, тіуни — управителі помістям, адміністративний персонал, дружина і челядь, яка обслуговувала господарство і двір. Двори-замки будувались, як правило, в густонаселених місцях, мали потужні укріплення і призначалися для захисту майна і особи феодала від нападу як зовнішніх ворогів, так і феодалів-суперників. Площа таких замків порівняно невелика, їх внутрішнє планування зумовлювалось потребами феодального двору. Частина будівель становила собою єдиний комплекс житлових, господарських і оборонних споруд. Вони розташовувалися по периметру валу і органічно з’еднувалися з кріпосними стінами. Ідеться про так звані “житлові стіни”, відомі також і в замках Західної Європи.

Певне уявлення про феодальний двір-замок дають розкопки городища на Княжій горі. Замок знаходився на правому березі Дніпра, вище гирла Росі, на видовженій височині, обмеженій з трьох боків природними рубежами — стрімкими схилами до річки і глибокими ярами, а з четвертого — ровом і валом. Площа його — 0,25 гектара. Розкопками виявлено рештки 22-х жител і господарських споруд у два ряди, велику кількість предметів, зокрема знаряддя праці, зброї, ювелірних виробів тощо. Є всі підстави стверджувати, що в замку на Княжій горі жило населення, тісно пов’язане з сільськогосподарським виробництвом, ремеслом і військовою справою. На городищі виявлено велику кількість дорогоцінних прикрас (12 скарбів), які належали представникам вищих феодальних верств. Увесь комплекс речей, а також назва місцевості дають підстави стверджувати, що феодальний двір-замок належав князю. Можливо, що тут ми маємо справу із заміською резиденцією канівських князів з усією їх “жизнью”.