Читать «Київська Русь» онлайн - страница 132

Ще однією повинністю сільського населення було будівництво міст і їх укріплень. Сил міських жителів для цього не вистачало, тому до роботи залучалося населення підвладної місту округи. Конкретні вказівки на це містять літописи пізньосередньовічного періоду, але немає сумніву, що вони відобразили явище, яке склалося ще в давньоруські часи.

Як поширена форма експлуатації відомі й відробітки. Їх значення у феодальному господарстві зростало з розвитком і збільшенням попиту на продукцію сільського господарства. Розвиток торгівлі і ремесла, ріст міського населення ставили перед сільським господарством і передусім землеробством завдання різкого збільшення товарного виробництва. Князі і бояри у своїх володіннях організовували господарства, які виробляли сільськогосподарську продукцію на продаж.

Поряд з продуктовою даниною і відробітками залежне населення платило грошову данину, що засвідчено писемними джерелами X ст. Пізніше саме така форма ренти стала найбільш поширеною. Про рівень її розвитку у XII ст. дає уявлення жалувана грамота 1150 р. смоленського князя Ростислава Мстиславича монастирю. У цій грамоті згадується близько 30 сіл і волостей, що мусили виплачувати грошову данину в розмірі 800 гривен; десята частина її йшла на користь смоленської єпископії.

Форми феодальної експлуатації, що визначалася рівнем розвитку виробництва, в свою чергу впливали на економічне становище суспільства. Для Київської Русі характерні були швидкі темпи соціально-економічного розвитку. З IX по XI ст., тобто за порівняно короткий історичний період, було досягнуто значних успіхів у розвитку господарства, міст, культури. Серед пояснень цього феномену мали місце й такі, які все зводили до впливів зовнішніх чинників. Так з’явилися різні теорії про впливи і запозичення, зокрема хозарська, норманська.

Насправді ж причиною високих темпів розвитку Київської Русі стали сприятливі соціально-економічні умови, що визначалося більш доцільною, порівняно з рабовласницькою, формою феодальних відносин.

За натуральної і особливо грошової ренти виробник віддавав власному господарству весь свій робочий час. У нього був стимул для пошуку раціоналізації виробництва, удосконалення знарядь праці і максимальної віддачі фізичних зусиль.

Феодальне землеволодіння

Феодальна земельна власність на Русі засвідчена писемними джерелами починаючи з IX ст. Феодали були зв’язані між собою системою васальних відносин, заснованих на ієрархічній структурі феодального землеволодіння. Найбагатшими на Русі були давньоруські князі. Великий київський князь вважався верховним власником землі і держави. Залежні від нього удільні князі володіли окремими землями — Чернігівською, Переяславською, Волинською, Галицькою та іншими. Князі волосні володіли меншими земельними округами, бояри — окремими містами і селами.