Читать «Київська Русь» онлайн - страница 115

Однією з постійних турбот Києва у XI — на початку XIII ст. була охорона міжнародних торгових шляхів Русі, насамперед знаменитого “грецького”. С.О. Плетньова та інші дослідники взагалі вважають, що південний відрізок цього шляху повністю перебував у руках половців. За певне мито, коли це їм було вигідно, вони пропускали руські торговельні каравани, а в періоди загострення відносин грабували їх. Гадаємо, що це твердження не відповідає дійсності. “Грецький” шлях, у тому числі і південний його відрізок, завжди перебував у руках Києва. Право своє на нього руські князі з часів Мономаха, а може й раніше, підтверджували силою зброї. Половці мали можливість здійснювати в районі порогів розбійницькі напади на руських торгових людей і до цього нерідко вдавалися, але кожного разу це було пов’язано з відповідною воєнною акцією Русі. У 1168 р. великий князь Мстислав Ізяславич зізвав до Києва васальних князів, щоб обговорити спільні дії, спрямовані на оборону південних торгових шляхів від половців. Він дещо згустив фарби. Це йому було потрібно для того, щоб подвигнути князів на антиполовецький похід. Мети своєї Мстислав досяг. На половців виступили дружини 14-ти руських князівств. Похід завершився їх блискучою перемогою.

Зовсім нема свідчень і про сплату Руссю половцям мита за безперешкодний прохід порогів. Разові випадки, звичайно, могли мати місце (за особливо несприятливих для руських купців обставин), але регулярного права на мито половці ніколи не мали.

Підводячи підсумок, слід сказати, що печеніги і половці не становили собою настільки значної сили, щоб створити загрозу існуванню Русі. Проте їх часті набіги змушували тримати постійний військовий резерв у південному регіоні, відволікати сили і кошти для організації оборони державних рубежів. Це негативно вплинуло на економічний розвиток порубіжних князівств. В оцінці місця і ролі кочовиків південноруських степів у житті Русі сучасний історик повністю може приєднатися до точки зору руських літописців.

Русь, яка віками боролась із степовиками, на початку 20-х років XIII ст. зазнала нападу орд Чингісхана. Битва на Калці, що закінчилась поразкою руських військ, показала — над Руссю нависла смертельна небезпека. Спустошливі походи Батия у 1237 — 1238 рр. (Володимиро-Суздальська Русь) і в 1238 — 1241 рр. (Південна Русь) обернули колись квітучі області країни в руїни. Завойовники спалювали міста й села, знищували або забирали в рабство місцевих жителів. Збитки, завдані Русі завойовниками, були величезні. У полум’ї пожеж гинули палаци і храми, архіви і бібліотеки, розкрадалися культурні цінності.

1 — Похід монголо-татарських військ під проводом Джебе і Субедо в Південну Русі, і Крим 1223 р.

2 — Похід монголо-татарських військ на чолі з Батиєм у 1237 — 1239 р. на Північно-Східну Русь

3 — Походи Батия і його воєноначальників у Південну Русь у 1239 — 1241 рр.

4 — Походи військ Батия в країни Центральної Європи в 1241 — 1242 рр.

5 — Київ — столиця Русі

6 — Битви руських дружин з монголо-татарами в 1223 р. на р. Калка, на р. Сить і під Коломною в 1238 р.