Читать «Ловець повітряних зміїв» онлайн - страница 18

Підбадьорений запискою Рахіма-хана, я схопив казку і, як ураган, помчав униз, де на матраці у вестибюлі спали Алі й Гассан. То був єдиний раз, коли вони спали в нас у будинку — баба поїхав, і Алі мав за мною наглядати. Я розтермосив Гассана і запитав, чи хоче він послухати оповідку.

Той протер заспані очі й потягнувся.

— Зараз? А котра година?

— Яка різниця? Це особлива оповідка. Я сам її написав, — прошепотів я, сподіваючись не розбудити Алі.

Гассанове обличчя проясніло.

— Тоді я мушу її почути, — сказав він, скидаючи ковдру.

Я прочитав йому свою казку у вітальні біля мармурового каміна. Цього разу без жартівливих відступів від тексту, адже текст мій! Як не крути, Гассан був ідеальний слухач, казка поглинула його цілком, а обличчя змінювало вираз залежно від інтонації тексту. Коли я прочитав останнє речення, він майже безгучно зааплодував.

— Машалла, Аміре-ага. Браво!

Гассан сяяв.

— Тобі сподобалося? — запитав я, вдруге розсмакувавши таку солодку схвальну критику.

— Настане день, іншалла, і ти станеш видатним письменником, — сказав Гассан. — І твої оповідки читатимуть люди з усього світу.

— Гассане, ти перебільшуєш, — відповів я. Але ж як я його за це любив.

— Ні. Ти будеш видатним і відомим, — наполягав Гассан. Тоді замовк, ніби збирався от-от ще щось додати. Добирав слова, прочищаючи горло. Зрештою сором’язливо сказав: — А можна дещо запитати про цю оповідку?

— Авжеж.

— Ну... — почав він і спинився.

— Говори, Гассане, — всміхнувся я. Та враз невпевнений письменник у мені перехотів чути те, що йому казатимуть.

— Ну, — знову озвався Гассан, — якщо можна запитати, то навіщо той чоловік убив свою дружину? Тобто навіщо йому взагалі було сумувати заради сліз? Він же міг просто цибулі понюхати...

Я був приголомшений. Цей варіант, аж до безглуздя очевидний, навіть не спав мені на думку. Я німо ворушив губами. Отак за ту ніч я і дізнався про один з письменницьких здобутків — іронію, і наткнувся на підводний камінь цього ремесла — прогалину в сюжеті. А показав мені її саме Гассан. Гассан, який не вмів читати і за все своє життя не написав жодного слова. Раптом мені у вухах зазвучав холодний понурий голос: «Та що він знає, цей неписьменний хазареєць? Він щонайбільше стане кухарем. Як він сміє тебе критикувати?».

— Ну... — почав я. Але так і не завершив того речення.

Тому що зненацька Афганістан змінився назавжди.

Розділ п’ятий