Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 61

87. Його власноручні листи вказують на те, що певні вирази у щоденній мові він використовував часто й своєрідно: як то, коли хотів сказати, що хтось ніколи не поверне боргу, то казав, що “поверне у грецькі календи”; а щоб закликати витримувати будь-які обставини, говорив: “досить нам одного Катона”; щоб висловити швидкість та поспішність, казав: “швидше, аніж шпараґус вариться”. 2. Завжди замість “дурний” говорив “дуб”, замість “чорний” — “темний”, замість “помішаний” — “безумний”; говорив “недобре” почуватися замість “погано”, замість “хворіти” — “нездоровитись”, про що в народі говорять “слабувати”; а також “існуємо” замість “є”, і в родовому відмінку однини — “домів” замість “вдома”. Останні дві форми він використовував не так часто, боячись, що їх трактуватимуть як помилки, а не як звичку. 3. У його рукописах я запримітив також те, що не розділяв слова та не переносив літери з однієї лінійки в іншу, а писав їх просто під початком слова й обводив його колом.

88. Орфографії, тобто правил та норм правопису, встановлених граматиками, не надто дотримувався: видається, що радше приставав на думку, що писати слід так, як і вимовляти. Адже часто переставляв або й пропускав не тільки букви, але й склади; однак такі помилки трапляються у всіх. Я цього навіть не помічав би, якщо не здивували б мене спогади інших, що він замінив легата консуляра за неуцтво та безграмотність, помітивши, що той написав “іксі” замість “іпсі”. Коли ж використовував тайнопис, то писав В замість А, С замість В і так далі ставлячи всі наступні букви, а замість X ставив подвійне А.

89. Не меншу цікавість виявляв і щодо грецьких дисциплін. У цьому руслі був неабияк обізнаний, бо мав Аполлонія Пергамена за вчителя красномовства, якого, незважаючи на похилий вік, забрав із собою до Аполлонії, куди сам замолоду перебрався. Згодом отримав багатий досвід зі спілкування з філософом Арієм та його синами Діонісієм та Никанором, але ніколи не зважувався плинно говорити чи писати щось грецькою: а як тільки траплялася йому така необхідність, то писав латиною та давав перекладати комусь іншому. Далеко не був необізнаний у грецькій поезії: полюбляв старі комедії та часто ставив для народу вистави. 2. Читаючи авторів на обох мовах, ніщо так пильно не вистежував, як вказівки й приклади для загального чи приватного добробуту: їх дослівно переписував та відсилав чи своїм близьким, чи керівникам війська й провінцій, чи міським управителям — усім, хто потребував настанови. Він часом навіть читав ці книги перед сенатом та окремими едиктами звертав на них увагу народові, як-от промова Квінта Метелла “Про збільшення потомства” чи Рутилія “Про порядок будівництва”: це більше переконувало, що на одну й ту ж проблему звертав увагу не тільки він сам, але й предки турбувалися про неї. 3. Усілякими способами сприяв талантам свого покоління: уважно й терпеливо слухав декламування, і не лише поезії та прози, але й промов та діалогів. Натомість ображався, коли щось складали про нього: хіба що це були серйозні причини та відомі автори, а також наказував преторам стежити, щоб літературні конкурси не очорнювали його імені.