Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 59

79. Мав гарну зовнішність: до того ж, красу зберігав протягом усього життя, хоча й не був схильний до фраєрства. Не був педантичним і щодо зачіски, так що доручав нашвидкуруч працювати над нею кільком цирульникам водночас; бороду то голив, то стриг, водночас читаючи щось або й навіть пишучи. Обличчям — чи у розмові, чи у мовчанці — завжди виражав спокій та помірність. Якось один із галльських полководців признався своїм, що саме це стримало й пом’якшило його серце тоді, коли він під час переходу Альп під приводом розмови підійшов до Августа, задумуючи скинути його в провалля. 2. Очі мав світлі та блискучі: хотів, щоб у них було видно певний божественний блиск; радів, коли, спрямовував погляд на співрозмовника, а той опускав очі, наче перед блиском сонця. У старості почав гірше бачити на ліве око; зуби мав рідкі, маленькі та недоглянуті; волосся дещо кучеряве й жовтаве; брови зрощені; вуха середні; ніс потовщений вгорі та загнутий на кінчику; колір шкіри — між темним та світлим; статури ж був низької. Навіть Юлій Марат, його вільновідпущеник та писар, говорить, що Август був п’ять стіп та три чверті, однак це приховувалося симетричністю та пропорційністю кінцівок і можна було помітити, лише порівнюючи з кимось вищим, що стояв поряд.

80. Кажуть, що його тіло було вкрите вродженими плямками на грудях і животі, які за розміром, кількістю й розташуванням відповідали сузір’ю Великої Ведмедиці; мав також великі суцільні рубці через сильний свербіж тіла, бо так часто використовував щіточку, що утворювалися струпи. Лівий кульшовий суглоб, стегно й гомілка у нього були тоншими, так що часто навіть кульгав, хоча й лікувався піском та п’явками. А ще, вказівний палець правої руки часом був настільки слабий, що затерпав та не розгинався від холоду, так що ледве міг писати з допомогою круглого ріжка, одягаючи його на палець. Скаржився також на міхур, який переставав боліти лиш тоді, коли камінці виходили із сечею.

81. Протягом усього свого життя зазнавав різних важких та небезпечних недуг, особливо після підкорення Кантабрії, коли через вертання жовчю настільки прийшов у відчай, що з необхідності вдався до протилежного та сумнівного методу лікування: оскільки теплі припарки не допомагали, то за порадою Антинія Музи вдався до холодних. Страждав також від недуг, що траплялися щорічно в один і той же час, скажімо, часто слабував напередодні своїх уродин, а на початку весни у нього розширювалося передсердя, а в пору південних вітрів мучила його хронічна нежить. Тому через тілесну слабість важко переносив як холод, так і спеку.

82. Тож узимку одягав на себе, попри товсту тогу, чотири туніки, нижню сорочку, шерстяне погруддя, а також обмотував стегна й литки. Влітку спав із відкритими дверима у спальні, часто навіть у дворику поблизу фонтану, а раб махав йому віялом. Сонця не терпів навіть узимку, і навіть вдома ніколи не прогулювався під відкритим небом без широкого капелюха. Подорожував тільки у лектиці, до того ж — уночі, роблячи такі повільні та короткі переходи, що заледве добирався до Пренесту чи Тибуру за два дні, а коли була можливість плисти морем, то волів подорожувати так. 2. До своєї слабкості ставився дуже дбайливо, насамперед зменшивши кількість водних процедур. Частіше намащувався олією, чи потів біля вогню, а потім занурювався в теплу, нагріту на сонці воду. А коли він використовував гарячу морську чи Альбулінську воду при м’язових болях, то робив це, сидячи на дерев’яному кріселку, яке сам називав іспанським словом “дурета”, і занурював по черзі то руки, то ноги.