Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 62

90. Що ж до забобонів, то знаємо, що незмірно жахався грому та блискавки, так що завжди й усюди носив із собою для захисту шкіру морського тюленя, а при першій підозрі на будь-яку більшу бурю ховався у віддалену склепінчасту кімнатку: дуже боявся ще відтоді, як під час нічного походу блискавка вдарила дуже близько, про що ми вже говорили.

91. Не нехтував сновидіннями: як своїми, так і чужими про себе. Так, у час битви при Филиппах вирішив не виходити зі свого намету через хворобу: однак вийшов, бо його колезі приснився сон; зрештою, сталося так, що коли вороги захопили табір, то найперше почали колоти й рвати його лектику, так наче він лежав би там, недужий. Сам він протягом кожної весни бачив багато страшних, але марних та нездійсненних снів, хоча в інший час сни бували рідші та здійсненніші. 2. Коли часто відвідував храм Юпітера Громовержця на Капітолії, що сам присвятив йому, то снилося йому, що Юпітер Капітолійський жаліється на те, що у нього відбирають прихожан, а він відповідав йому, що поставив Громовержця охороняти його двері. Згодом прикрасив покрівлю будинку дзвониками, які переважно почеплялися на двері. Через один сон Август щороку в один і той же день просив у народу милостиню, простягаючи порожню руку та просячи мідяків.

92. Віщування з польоту птахів та певні знаки вважав непомильними: якщо зранку вбирав лівий черевик замість правого, то це мав за поганий знак; а коли ж перед початком сухопутного чи морського походу випадала роса, то сприймав це як добрий знак успішного та швидкого повернення. Однак найбільше переймався чудами: коли перед його будинком поміж плитами виросла пальма, то пересадив її у внутрішній дворик до богів Пенатів та докладав значних зусиль, щоб вона росла. 2. Коли прибув на острів Капрі, то гілки стародавнього дуба, що були зав’яли та нагнулися до землі, знову піднялися: тож він так зрадів з цього приводу, що виміняв у неаполітанців цей острів на Енарію. Остерігався також певних днів: ніколи нікуди не вирушав наступного дня після нундин, а також ніколи не розпочинав серйозної справи у нони: у цьому не вбачав нічого іншого, окрім, як пише у листі до Тиберія, “прокляття” самої назви.