Читать «Книга імен» онлайн - страница 45

Девід відкусив шмат каліфорнійської булочки без жодного задоволення. Апетиту не було й близько. Сподіваючись, що Джадд не помітить, він неквапно пересував їжу паличками по тарілці. Розмова невимушено точилася довкола родини, знайомих, роботи. Йаель копирсала паличками свої макарони зі смаженим тофу, інколи вставляла репліку, але здебільшого лише слухала.

Тоді Джадд запитав про Стейсі. На якусь мить запала дивна мовчанка.

— Я вже кілька днів із нею не розмовляв, — швидко відповів Девід, намагаючись приховати тривогу. — Вона трохи знервована, відколи Мередіт знову вийшла заміж.

Обдурити Джадда було не так просто. Він зауважив, що в очах Девіда промайнув неспокій, а потім він знову себе опанував.

Зморшки на Джаддовому чолі поглибшали.

— Щось негаразд, Девіде, правда? — лагідно запитав він. — Я бачу тебе наскрізь, як власних дітей. Що, Стейсі хвора?

— Та ні, з нею все добре, — почав Девід, але відчувши біль у грудях, завертів головою. — Джадде, вона в небезпеці. Довго розповідати.

Посол поклав палички й подивився на Девіда довгим пильним поглядом, який свого часу подіяв не на одного свідка на слуханнях у конгресі.

— Про що йдеться?

— Вам це не потрібно. Я й сам усього не розумію.

— Розкажи мені. Якщо я тільки можу чимось допомогти, ти ж знаєш, я все зроблю.

Девід із Йаеллю перезирнулися. Та непомітно знизала плечима, і він вирішив послухатись інтуїції.

Девід подивився Джаддові просто в очі.

— Скажіть, ви колись чули про релігійну секту, що називається гносеї?

Розділ шістнадцятий

ід Санта-Моніки вони від'їхали на цілі двісті п'ятдесят миль, а Стейсі й досі тремтіла. Шосе вкрила непроглядна ніч, тільки іноді далеко в горах спалахували блискавки. Винайнятий джип «Ґранд-Черокі» мчав на схід узбіччям Блек-Маунтінз.

Гатч подивився в дзеркало. На задньому сидінні Мередіт тримала в обіймах Стейсі. Коли місто залишилося позаду й вони виїхали на швидкісну магістраль, дівчина трохи заспокоїлась і перестала схлипувати. Тепер вона притулилась до матері й уже не підскакувала, побачивши кожен білий міні-фургон, що проїжджав повз них.

«Що за маніяк схопив цю дитину в її ж власному дворі, — розмірковував Гатч. — А може, вони полюють на Девіда чи хтось намагається дістатися до нього через падчерку?»

Гатч мав дивне відчуття, що це все вже колись відбувалося. Багато років тому він мав охороняти Девіда — а тепер захисту потребує ця дівчинка, котра Девідові дорога, як рідна донька.

Мередіт ворухнулася.

— Скільки ще до Флагстаффа? — запитала пошепки, і він збагнув, що Стейсі, притулившись до її плеча, задрімала.

— Трохи більше від трьох годин. Хочеш зупинитися десь біля туалету?

Вона завагалася.

— Ще ні. Переїдьмо спочатку кордон штату.

— Уже близько. — Гатч знову подивився в дзеркало, але не розгледів виразу обличчя Мередіт — було надто темно. Коли вони спішно від'їжджали від будинку в Санта-Моніці, вона була нажахана до смерті. — Чому б тобі трошки не подрімати, а біля першого ж пристойного закладу з туалетом в Арізоні я тебе розбуджу.