Читать «Книга імен» онлайн - страница 25

Девід різко розсміявся.

— У такому разі він не виконав своєї функції, — сказав він рабинові. — Саме так він опинився в мене. Той, хто мав його переді мною, сказав, що він магічний і допоможе нам не впасти з засніженого даху. А він не допоміг.

Рабин аніскілечки не збентежився. Він лише подивився на Девіда своїми побляклими карими очима й тихо промовив:

— Згодом я хотів би почути більше про того, хто мав цей камінь перед вами. Зараз скажу лише те, що він не розумів його справжньої суті. Цей камінь — так само, як і решта одинадцять, — має вищу мету. Він не був призначений захищати одну людину. Його мета — захищати Дітей Ізраїлю, а також увесь світ. Ці дванадцять каменів символізують милість Бога до Його дітей.

Рабин глибоко зітхнув.

— Не випадково ви опинилися сьогодні тут, у моєму кабінеті, Девіде. Так само не випадково ви маєте ці імена, написані у вашому щоденнику, і цей священний камінь. — В очах рабина спалахнула тривога. — Можна подивитися щоденник?

Рабин розгорнув щоденник на першій сторінці. Девідові на мить здалося, що все це якась маячня.

Це, мабуть, просто неймовірний збіг. Зрештою, цей камінь потрапив до нього випадково...

Випадково.

Раптом, вражений, він подумав, що той самий випадок привів його і до імен.

Камінь та імена.

Невже між ними й справді є зв'язок?

— Думаю, це імена тих людей, яких ви, за вашими ж словами, бачили, коли перебували в стані клінічної смерті. — Голос Бен Моше тепер звучав суворіше, ніж раніше. Він погладив свою кучеряву бороду. У Девіда по спині пробіг холодок.

— Але хто ці люди і чому їхні імена сидять у мене в голові?

— Ви можете сміятися, Девіде, але навіть із нерелігійною людиною може статися щось містичне. Саме так сталося з вами. Тому відповідь на ваше запитання — теж зі сфери містики. Ви не перший, хто написав ці імена в щоденнику. І це не випадкові імена — вони особливі. Дуже особливі.

Девід подумки приготувався до всього, що могло з'ясуватися далі.

У помешканні на третьому поверсі над кав'ярнею «Джава Джус» в іншій частині Брукліну чоловік у футболці з зображенням Емінема та в кепці, оберненій козирком назад, стишив звук у навушниках. Він почув досить.

Узяв конспіративний телефон і натиснув повторний набір. Довкола блимали екрани й монітори найсучаснішого центру зв'язку. Така робота для якогось комп'ютерного фаната — просто рай. Із центру свого пульта керування у формі підкови він міг прослуховувати розмови на трьох континентах і спостерігати за історією у процесі її творення, а тим часом двома поверхами нижче спраглі любителі кофеїну шикувалися в чергу за горнятком запашного напою.

— Ну що там? — гаркнув у телефон здоровенний блондин, що сидів у хлібному фургоні, припаркованому на авеню Z. Джеймс Джилліс нервував, від довгого сидіння в нього вже затерпли сідниці. Це була його перша нагода покерувати операцією Темних янголів, і йому нетерпеливилось показати, на що він здатний. — Прокляття, Сенджею, скільки нам іще тут сидіти? Шепард там уже сорок хвилин.