Читать «Книга імен» онлайн - страница 21

— Усе гаразд, Девіде?

— Ви мали б це краще знати, лікарю. — Перемагаючи слабість, він сів.

Дорсет подав йому склянку води.

— Пам'ятаєте все, що казали мені?

— Кожне слово. — Девід зблід. Йому непросто було осягнути те, що він щойно пережив знову. Замість відповідей у нього тепер з'явилося ще більше запитань.

— Я завжди пам'ятав, як мене тягнуло до якогось яскравого світла. Але геть забув, що бачив там усі ці обличчя... й чув, що вони кричали. — Девід зморщив чоло. — Хто такий Захор? — запитав він радше сам себе. — Вони всі разом сказали це слово. Захор.

Дорсет уважно подивився на нього.

— Може, вам варто пошукати у своєму щоденнику. І може, є сенс прийти сюди ще раз, наступного тижня. Ви з першої ж спроби подолали величезну відстань. Можливо, наступного разу нам удасться сягнути іншого рівня.

— А ви не могли б повернути мене туди ще раз просто зараз? Я мушу з'ясувати, що означають ці імена.

— Ні, це неможливо. З цього не вийшло б нічого доброго. Такі експерименти виснажують психіку. Дайте час підсвідомості освоїти побачене. Повірте, так буде найкраще.

Девід вийшов від гіпнотерапевта сповнений тривоги. Дорогою до авта він зателефонував Ділонові Мак-Ґрету.

— Ділоне, у моєму щоденнику виявилось ім'я Стейсі. Не уявляю, з чого б це. Дехто з цих людей загинув, Ділоне. — Слова сипалися швидко й безладно. — А що означає Захор? Вони сказали мені «Захор».

— Хто тобі сказав «Захор»?

— Ті люди. Що в кінці тунелю. — Девід нервово зітхнув. — Їх там були тисячі. Вони кричали до мене. Вигукували свої імена. А тоді всі разом промовили «Захор».

У телефоні запала тиша.

— Здається, я знаю одну людину, яка могла б тобі допомогти, — нарешті вимовив Ділон. — Думаю, тобі треба порадитися з рабином, Девіде. Я знаю, тебе недуже тягне до релігії, — швидко додав він, перш ніж Девід устиг заперечити. — І до синагоги ти не заходив від часу бар міцви. Але ті голоси промовляли до тебе на івриті.

— На івриті? — Девід вкляк на місці за два кроки від авта. — Захор — це на івриті?

— Це означає «пам'ятай». Ті люди, яких ти бачив у кінці тунелю. Вони хотіли, щоб ти пам'ятав.

— Пам'ятав що? — Девід узявся рукою за голову і, примружившись, подивився на небо.

— Але ж це ясно як день, Девіде. — Голос Ділона був тихий і терплячий. — Вони хотіли, щоб ти пам'ятав їхні імена. І ти їх запам'ятав.

Розділ шостий

 и геній метафізики, — сказав Девід у телефон, повертаючи на Вісімнадцяту вулицю. — Тепер поясни мені, що це все означає.

— Цього я не знаю, — швидко відповів Ділон. — Через те що вони говорили до тебе на івриті, я подумав: найкраще тобі звернутися до рабина. А чому вони хочуть, щоб ти пам'ятав, — це пояснення мусить бути десь у тобі самому, Девіде, так само, як і їхні імена. У мене є один колега; можливо, він тобі зарадить. Рабин Елізер Бен Моше — відомий знавець кабали, вчитель юдейської містики. З тобою відбулося щось містичне, Девіде. От якби з тебе треба було вигнати злого духа, — додав він, — ти міг би звернутися до мене.

Кабала? Про кабалу Девід знав лише те, що якісь кінозірки здійняли навколо неї галас — пов'язали на зап'ястя червоні стрічки й узяли собі гебрейські імена.