Читать «Книга імен» онлайн - страница 18

Колись він переміг страх висоти, тепер знав, що мусить перемогти страх перед цими іменами.

Він саме виходив з авта, коли задзвонив мобільник. Звучала мелодія з «Чарівника країни Оз» — значить, це Стейсі. Удвох вони стільки разів переглядали цей фільм, що він і досі знає напам'ять усі діалоги.

— Привіт, Мишеня. — Він усміхнувся, подивився на годинник. У Санта-Моніці ще не було одинадцятої. — Ти хіба не в школі?

— Обідня перерва, — відповіла падчерка, і Девідові защеміло серце. Це був уже не той дитячий голосок, який він пам'ятав. Стейсі виповнилося тринадцять, і говорила вона тепер, як типовий підліток.

— Я мушу тобі щось сказати, але не хочу говорити при мамі.

— Звучить серйозно. — Він повернувся спиною до будинку й сперся на авто. — Що трапилось?

— Нічого доброго.

Він почув, як Стейсі глибоко й схвильовано зітхнула. Він не уявляв, що зараз може почути.

— Минулої неділі мама знову вийшла заміж. Я маю нового вітчима. — Останнє слово вона наче виплюнула, як кислу цукерку. — Він зовсім не такий, як ти.

— Але ж, Мишеняточко, таких, як я, взагалі більше немає. — Девід намагався говорити спокійно, хоч насправді був вражений. Він розмовляв із Мередіт лише кілька тижнів тому, і вона навіть словом не прохопилася, що з кимось зустрічається. — Він тобі це подобається? А може варто все ж дати йому шанс?

— Та ні, Лен, здається, нормальний. Він навіть переконав маму знову кинути палити. Але надто вже він старається. Я з ним ледве знайома, а мама вже дозволила йому мене вдочерити. Це неправильно. Вони мені навіть не сказали наперед — я нічого не знала аж до весілля.

Удочерити? Девід був приголомшений.

Голос Стейсі затремтів від сліз.

— Якщо котрийсь із маминих чоловіків і мав би мене вдочерити, то я б воліла, щоб це був ти. — Вона заговорила тихіше. — А якщо це не можеш бути ти, то нехай у мене залишиться прізвище мою справжнього батька і я буду тією, ким є.

Девід подумки вилаяв Мередіт за імпульсивність: ніколи вона не думає, як її дії відбиваються на інших, передусім на доньці. Але мусив стримати гнів.

— Так, Стейс, усе це непросто. Хотів би я чимось тобі допомогти.

— Це ще не все. Вони хочуть, щоб я їхала з ними в «родинну» весільну подорож. Уявляєш? Лен навіть купив мені мобільник із глобальним покриттям — такий, як у тебе, — щоб я могла тобі дзвонити з Італії.

Девід подивився на годинник. 14:02. Його прийом почався без нього.

— Сонечко, я тобі співчуваю, але знаю: мама бажає тобі тільки найкращого. Що, як я подзвоню їй пізніше? Може, мені вдасться переконати її, щоб відпустила тебе до мене замість тієї весільної подорожі.

— Дідька лисого з цього вийде! Вони з Леном просто зациклились на цій родинній подорожі. Але моя родина — це ти, Девіде. Не розумію, чому ви з мамою розлучилися.

Девід скривився. Напевно, це передусім його вина, що в них із Мередіт життя не склалося. Вона казала, що він не пускає її у свій світ, що вона втомилася від його перепадів настрою, самоаналізу, навіть від головного болю, із яким він ніколи не звертався до лікаря. Він знав, — хоч вона ніколи не говорила цього вголос, — що їй бракує тієї невимушеної близькості, котра так легко виникла між ним і її донькою. Із Мередіт — ефектною, навіженою Мередіт — усі стосунки зводилися здебільшого до сексу. Поза межами спальні він не міг дати їй того, що вона хотіла: уваги, захоплення, відвертих розмов про найінтимніше. Їхнє одруження було помилкою, його помилкою. І найбільше страждала від цього Стейсі.