Читать «Книга імен» онлайн - страница 16
Джилл Ґреґорі
— Але ж я зовсім не такий урівноважений, як ти думаєш, ось у чім річ! Мені взагалі здається, що я божеволію. Останнім часом я чую ці імена дедалі частіше. Що мені з цим робити?
— Мусиш іти до самого джерела. — Ділон стурбовано зморщив чоло. — Якщо ти настільки заблокований, то треба звернутися до гіпнотерапевта.
Девід запанікував. Останні слова подіяли на нього так, наче друг запропонував йому електрошокову терапію.
— Не хвилюйся. Тут усе чисто, — запевнив Ділон. — Апекс Дорсет працює з потерпілими від злочинів і з вашингтонською поліцією. Він дуже кваліфікований гіпнотерапевт і до того ж мій друг.
Ділон погортав візитник.
— Ось, тримай. — Він написав щось на аркуші з блокнота. — Я передаю тебе у винятково надійні руки.
Девід подивився на папірець у руці священика, однак не взяв його.
— Ділоне, мені не подобаються всі ці штучки...
— А тобі подобається, що імена не дають тобі спокійно жити? Мені здалося, ти шукаєш пояснення.
Девід не відповів. Потер скроні. Минулого вечора він записав у щоденник ще одне ім'я. Він намагався не думати про це.
Ділон упхав аркуш йому в руку.
— Найкраще почати саме з цього. Подзвони Алексу.
Девід склав папір учетверо й поклав у портмоне.
— Я тебе поінформую, що з цього вийшло.
— До речі, — зауважив Ділон, коли Девід уже рушив до дверей. — Ти так і не сказав, що сталося з твоїми друзями.
— З Еббі все гаразд. Вона тільки зламала руку. А от Кріспін...
Він змовк і спохмурнів. Ділон мовчки чекав.
— Кріспін впав у кому. Лікарі казали, можливо, він ніколи з неї не вийде. Батько час від часу цікавився, у якому він стані, протягом року чи близько того. Його відвезли назад до Швейцарії, але покращення не було. — Девід похитав головою. — У мене залишилась одна його річ. Але я досі не можу збагнути, навіщо йому був камінь із написом гебрейською мовою.
— Це ти про що? — Ділон схилив голову набік.
Девід знизав плечима.
— У нього був такий голубий камінь, дуже гладенький. Агат завбільшки з виноградину. Коли він агітував нас із Еббі вилізти на дах, то розмахував ним і нахвалявся, що камінь має магічну силу й оберігатиме нас від падіння. Якась чортівня, правда? — запитав похмуро.
— Цей камінь досі в тебе?
— Як тільки розтанув сніг, я пішов на те місце, де ми впали, — просто так, подивитися, — і раптом побачив його в траві. Я зовсім про нього забув. Підняв і залишив собі — на згадку про те, як дорого часом коштує імпульсивність.
Ділон дивився на нього з цікавістю.
— І ти знаєш, що написано на тому камені?
Девід фиркнув.
— Мабуть, слова якогось мудреця. Щось на кшталт: «Тяжіння — хай його дідько вхопить».
Коли за Девідом зачинилися двері, священик задумався. Підійшов до полиць із книжками і взяв грубий том про юдейську магію. Закопиливши губу, подивився у зміст, тоді розгорнув книжку на потрібній сторінці.