Читать «Книга імен» онлайн - страница 116

— Я гуляла там, коли вперше приїхала до Лондона. Там є затоплений сад і... — вона не договорила.

— Що, Йаеле? Що ще?

— Цей Кріспін Мюллер не позбавлений іронії. І ще там стіна, Девіде. Стіна з безліччю імен.

Розділ сорок восьмий

ріспінові м'язи звело від люті, коли ді Стефано насипався на нього. А батько стояв осторонь біля дверей до комп'ютерної ніші, і здавалося, пальцем не поворухнув би, навіть якби ді Стефано порубав його єдиного сина на шматки гострим мачете.

— Твоя справа тут — робити одне й тільки одне, любий мій Зміє. — Слова ді Стефано допікали, як ядуча кислота. — Ти повинен знайти останнього потаємного, а не гаяти дорогоцінний час, плазуючи біля тієї з них, яка вже в нас у руках. Ми б давно позбулися її, якби ти зосередився на пошуках останнього імені. Джек Черль буде мертвий сьогодні по обіді, тільки-но його корабель пришвартується в Саутгемптоні. Чорт забирай, ми вже так близько! — вигукнув він, — а ти досі довбаєшся.

Кріспін хотів був відповісти, але ді Стефано не дав йому й рога розтулити.

— Негайно до комп'ютера. І знайди останнє з тих триклятих імен.

Кріспінове обличчя мало не посиніло. Він стиснув свою палицю й уявив, з якою насолодою врізав би по пиці ді Стефано. І не один раз.

— Ти чув Проводиря Кола. — Батьків голос брязнув металом. Ерік Мюллер розчахнув двері навстіж і примружився, озирнувшись на сина. — Сідай і закінчуй роботу, яку тобі доручено.

Двері за ним грюкнули.

— Моїм проклятущим завданням є ламед-вовники, — люто гаркнув Кріспін і зашкандибав до ді Стефано. — Врешті-решт, я маю більше права, ніж будь-хто, побачити, що є такого особливого в цих так званих праведників.

— Спілкування з потаємними є виключною прерогативою Темних янголів. — Сиве волосся на скронях ді Стефано потемніло від поту. — Якщо ти не знайдеш останнього імені, доведеться визнавати його зі щоденника Девіда Шепарда. Ти хочеш, щоб тебе саме так запам'ятали? Як Змія, котрий захлинувся останньої миті? Який схибив у переддень перемоги? Чи як людину, котра власноруч видобула кожного з тридцяти шести потаємних?

Кріспін ударив палицею об підлогу.

— Забирайтеся звідси, не заважайте працювати.

Очі ді Стефано вп'ялися в нього, і ця мить видалася нескінченною.

— Не смій виходити з цієї кімнати, доки не знайдеш імені.

На шиї Кріспіна билася жила, коли ді Стефано залишив його самого.

Хто він такий, чорт забирай, щоб замикати мене в кімнаті, як дитину? Завдяки моїй праці ми дійшли до цього етапу в одному поколінні. Коли ще знаходили бодай половину потаємних? Світ розпадається саме завдяки моїм досягненням. І завдяки моїм зусиллям кінець неминучий.

Приставивши палицю до стелажів із теками, Кріспін увімкнув свою програму розрахунків. Байдуже, що він ніколи не вийде на поверхню. Йому це не потрібно. Його план уже працював. Він зуміє досягти всього, чого прагнув, тут, унизу, у Ковчезі.

Коли Шепард дістанеться до Меморіальних садів на Трініті-сквер і зателефонує своїй безцінній донечці, простежить за додзвонювачем ніхто інший, як Рауль. Рауль буде разом з Енріке біля Меморіалу моряків, удвох кроках, під прикриттям вигнутої садової стіни.