Читать «Книга імен» онлайн - страница 113

Якщо приховане послання й існує, гематрія слова Амалик не допомогла його розкрити.

«Можливо, треба застосувати іншу РПЛ-програму до щоденника... інше слово... хоча б гносеї?»

Девід швидко підвівся, побіг шукати Беньяміна та спитав про гематрію слова гносеї.

— Спробуйте відштовхнутися від цього слова, — попросив він.

Але комп'ютерні роздруківки лише поглибили розчарування. Нові рядки тексту не дали нічого нового: виходила така ж нісенітниця, яку видало й слово Амалик.

Девід стиха простогнав, піднявши рюкзак, — він був трохи легшим без торбинки рабина з усім його вмістом. З усім, включаючи самоцвіти.

Пригадавши агат, який він приніс до рабина Бен Моше, Девід завагався.

Він ніби знову почув глузливий голос Кріспіна.

Ти маєш щось моє. А я маю щось твоє.

Кріспін хотів, щоб Девід повірив, ніби він обміняє агат на Стейсі. Девід розумів, що це хитрість, але, не маючи в руках амулета, як він спровокує Кріспіна на блеф?

Девід перехопив погляд Йаелі з-за монітора. За мить вона підійшла до нього. «Попрощатися», — подумав він.

— Уже час їхати? — Її завжди звучний голос звучав хрипко від болю та здавався чужим.

— Машина ось-ось прийде. Від мене тут уже ніякої користі.

Сумнів у її очах примусив його замовкнути.

— Це ще не факт. Треба прокрутити одну твою ідею — про карти Таро. Пам'ятаєш записник, що нам його дав рабин Бен Моше? — Говорячи, вона притискала руку до горла, ніби хотіла притамувати біль. — Він писав про захоплення гносеїв таємними паролями й талісманами. Вони не зупинилися навіть перед убивством друкаря заради його форм. Ці карти мають бути дуже секретними — і дуже важливими.

Девід поставив рюкзак на стілець.

— Усі гносеї, що траплялися нам, мали при собі ці карти — погодився він. — Стривай, а може, це посвідчення особи гносеїв? Щось на зразок водійських прав...

— Або, — Йаель закусила губу, — перепустка, — промовила вона повільно.

Перепустка.

— Перепустка куди? Для чого? Вони хочуть знищити наш світ, — заперечив Девід, — а не мандрувати ним.

— Твоя правда. — Вона примружила свої зелені очі й задумалася. — А що як вони збираються десь разом відсвяткувати кінець світу... усі гносеї гуртом?

Пульс у Девіда прискорився.

— А як краще довести свою приналежність до гурту, свої запросини на бенкет перемоги, ніж показати секретну карту?

— Саме так, — очі Йаелі блиснули. — Перепустка, запрошення. Щось таке. Їм потрібен реальний доказ. Вхідний квиток.

— Непогано, що я прихопив карту Джилліса.

Вона підвела голову й подивилася йому просто у вічі.

— Мені теж потрібна карта. Я їду з тобою.

— Ні, Йаеле.

— Квиток мені забронювали. Моє місце одразу за тобою. Я не пущу тебе самого шукати Стейсі. — Вона заговорила тихіше. Від цього голос її видався ще напруженішим. Девід ледь чув, що вона каже. — Зачекай тут. Я заберу карту рабина Бен Моше. Бачила, куди її поклав рабин Кардоза.