Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 189

Визнаючи переваги проходження митного контролю серед натовпу, з великим туристичним бейджем на грудях, він уже підписався на турне з жаскою назвою «Розкоші Південної Америки», яке заведе його аж у Ріо.

Він нагадав собі виписати чек від покійного Ллойда Ваймана, щоб оплатити рахунок у готелі та отримати кілька додаткових днів, поки той чек прокладатиме важкий шлях банками. Це було краще, ніж сплачувати послуги через комп’ютер у системі «American Express».

Цього вечора він надолужував свою кореспонденцію, яку доведеться відправити через службу анонімної переадресації в Лондоні.

Спершу він надіслав Барні щедру винагороду та записку з подякою за чемність, з якою санітар до нього ставився в лікарні.

Потім він настрочив цидулку доктору Фредеріку Чилтону, який перебував під вартою з метою убезпечення від нападу, та натякнув, що найближчим часом зробить йому візит. А після того візиту, як він написав, лікарняному персоналу буде варто витатуювати на Чилтоновому чолі інструкції з годування, щоб не марнувати паперу.

І зрештою, він налив собі келих вишуканого «Батар-Монтраше» та написав Кларіс Старлінг:

Отож, Кларіс, ягнята припинили кричати?

Ви винні мені відповідь, самі знаєте, ось і все, чого я хочу.

Мене задовольнить оголошення в національному виданні «Times» та «International Herald Tribune», у першому випуску будь-якого місяця. Краще також опублікувати його в «China Mail».

Я не здивуюся, якщо ваша відповідь буде «так» і «ні». Ягнята поки що замовкнуть. Але, Кларіс, ви судите себе з усією поблажливістю підвальних терезів замку Трев, тому знову й знову вам доведеться заробляти його, це блаженне мовчання. Бо вами рухає скрута, ви шукаєте скруту і скрута не закінчиться ніколи.

Я не планую вас відвідувати, Кларіс, оскільки світ цікавіший, коли в ньому існуєте ви. Сподіваюсь, ви відплатите мені взаємністю.

Доктор Лектер торкнувся ручкою губ. Він подивився на зоряне небо та всміхнувся.

У мене є вікна.

Зараз Оріон висить над обрієм, а біля нього – Юпітер, такий яскравий, яким не буде аж до 2000 року. (Я не маю намірів розкривати вам час і його розташування.) Але я сподіваюсь, що ви також його бачите. У нас із вами є спільні зірки. Кларіс.

Ганнібал Лектер

Далеко на схід, на березі Чесапікської затоки, Оріон сяяв високо в чистому нічному небі над великим старим будинком, у якому є кімната, де розводять багаття на ніч і вогник легко тремтить від вітру, що проривається крізь пічні труби. На великому ліжку багато стьобаних ковдр, а на них і під ними лежать кілька великих собак. Ще однією горбовиною може бути або не бути Ноубл Пілчер, у півтемряві важко розібрати. Але обличчя, яке лежить на подушці та рожевіє у світлі від каміна, точно належить Кларіс Старлінг, і вона спить глибоким, солодким сном у мовчанні ягнят.

У своїй записці зі співчуттями Джеку Кроуфорду доктор Лектер цитує вірш «Лихоманка», не завдавши собі клопоту послатися на Джона Донна.

Пам’ять Кларіс Старлінг, догоджаючи собі, змінює рядки з поеми «Попільна середа» Т. С. Еліота.

Т. Г.