Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 181

Здавалося, спливло багато часу. У шухляді на кухні знайшлася свічка. За її допомогою Старлінг відшукала біля сходів електрощиток і підстрибнула, коли ввімкнулося світло. Аби дістатися електрощитка та вимкнути світло, він мав якимось іншим шляхом вийти з підвалу та знов спуститися й опинитися позаду неї.

Старлінг мала переконатися, що він помер. Перед тим як повернутися до робочої кімнати, вона дочекалась, поки очі достатньо призвичаїлися до світла. Вона мала діяти обережно. Побачила його ступні та ноги, що стирчали з-під стола. Не спускаючи очей з руки біля револьвера, вона відштовхнула зброю вбік. Його очі були розчахнуті. Він був мертвий, куля поцілила в груди з правого боку, під тіло пролилася густа кров. Він одягнув деякі речі зі свого гардеробу, і Старлінг не змогла на нього довго дивитися.

Вона пішла до умивальників, поклала «кольт» на зливну поличку та підставила зап’ястки під холодну воду, вмила обличчя мокрими руками. Крові не було. Молі кидалися на сітку, що затуляла світильники. Їй довелося обійти тіло, щоб підібрати «пітон».

Біля колодязя вона промовила:

– Кетрін, він мертвий. Він уже не заподіє тобі шкоди. Я піду нагору та зателефоную…

– Ні! ВИТЯГНИ МЕНЕ. ВИТЯГНИ МЕНЕ. ВИТЯГНИ МЕНЕ.

– Послухай. Він мертвий. Ось його револьвер. Пам’ятаєш його? Я збираюся викликати сюди поліцейських і пожежників. Я боюся витягати тебе самотужки, ти можеш упасти. Щойно я їм подзвоню, повернуся сюди й чекатиму разом з тобою. О’кей? О’кей. І спробуй заткнути цього песика. О’кей? О’кей.

* * *

Місцева телевізійна група приїхала одразу після пожежників, до того як прибула поліція Бельведера. Капітан пожежної команди, розлючений яскравим світлом телекамер, виштовхав репортерів угору сходами та геть із підвалу, а тоді встановив трубчасту раму, щоб підняти Кетрін Мартін, бо не довіряв гаку містера Ґамба, прикрученому до сволока. У колодязь спустився пожежник і посадив її в підйомну люльку. Кетрін вибралася з ями, тримаючи собачку, яку нікому не віддала навіть у кареті «швидкої».

У лікарню собак не пускали, не зробили винятку і цього разу. Пожежник, якому доручили відвезти її в притулок, натомість забрав собачку до себе додому.

Розділ 57

У Національному аеропорту Вашингтона зібралося приблизно п’ятдесят людей, які зустрічали нічний рейс із Коламбуса, штат Огайо. Більшість із них чекали на родичів і мали заспаний та невдоволений вигляд, з-під курток стирчали незаправлені краї сорочок.

Стоячи в натовпі, Арделія Мепп мала нагоду роздивитися Старлінг, поки та виходила з літака. Старлінг була хворобливо блідою, з темними колами під очима. На щоці виднілися чорні цятки від пороху. Старлінг побачила Мепп, і вони обійнялися.

– Привіт, красуне, – сказала Мепп. – У тебе є багаж?

Старлінг похитала головою.

– Джефф чекає перед аеропортом у фургоні. Їдьмо додому.

Джек Кроуфорд також був надворі, він припаркував свою машину за фургоном на доріжці для лімузинів. Він усю ніч просидів із родичами Белли.