Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 139

Минали подихи. Песик бігав нагорі по кухні, скавучав, торохтів чимось по підлозі, ляскав чимось об підлогу, може, своєю мискою. Шкрябання, шкрябання там, угорі. І знову гавкання, короткий пронизливий дзявкіт, цього разу не такий виразний, як коли собака ходила вгорі на кухні. Бо песика на кухні не було. Він прочинив носом двері й спустився в підвал ловити мишей, як уже робив раніше, коли хазяїна не було вдома.

Унизу, в темряві, Кетрін Бейкер Мартін намацала щось під матрацом. Вона знайшла курячу кісточку й понюхала її. Важко було втриматись і не доїсти маленькі пасма м’яса, не обсмоктати кістку дочиста. Кетрін поклала її до рота, щоб зігріти. Потім устала, погойдуючись у запаморочливій темряві. З нею в глибокій ямі не було нічого – тільки матрац, комбінезон, у який вона була вдягнена, та пластикове помийне відро з тонкою бавовняною мотузкою, що тяглася вгору, до блідого жовтого світла.

Вона все обдумала під час пауз, коли могла думати. Кетрін потяглася вгору, наскільки змогла, і вхопилася за мотузку. Як краще – смикнути чи потягти? Вона розмірковувала над цим протягом тисячі подихів. Краще поволі тягнути.

Бавовняна мотузка напнулася більше, ніж вона того очікувала. Кетрін схопилася ще вище, якомога вище, й почала розгойдувати нитку з боку в бік, сподіваючись, що вона обтріпалася в тому місці, де проходив дерев’яний окрайок колодязя. Вона матляла, поки не заболіло плече. Потягла, мотузка напнулась, а тоді зупинилася, більше не напиналась. Будь ласка, обірвись якомога вище. Раз, і мотузка впала, опустилася мотками на обличчя Кетрін.

Вона присіла на підлогу, мотузка звисала з плечей і голови, з отвору високо вгорі надходило замало світла, щоб роздивитися ту нитку, що звалилася на неї. Кетрін не знала, чи довга їй дісталася мотузка. Треба не заплутати. Вона обережно виклала її на підлозі, міряючи довжину ліктями. Нарахувала чотирнадцять ліктів. Мотузка обірвалася біля самого краю колодязя.

Кетрін надійно прив’язала курячу кістку з недоїденими шматочками м’яса до мотузки там, де вона була почеплена за ручку відра.

Тепер до найважчого. Працюй обережно.

Вона перебувала в штормовому настрої. Вона мала сама про себе подбати, наче пливла на маленькому човні крізь шторм.

Вона прив’язала обірваний кінець мотузки до зап’ястка, затягла вузол зубами.

Кетрін відійшла якомога далі від купи мотузки. Тримаючи відро за ручку, вона крутнула його широким колом і підкинула прямо вгору, до диска блідого світла над головою. Пластикове відро не влучило в прочинену ляду, вдарилось об внутрішній бік кришки й упало вниз, поціливши Кетрін в обличчя та плече. Песик загавкав голосніше.

Не поспішаючи, вона розплутала мотузку та підкинула відро знову, потім знову. На третій раз відро вдарило її по зламаному пальцю, коли впало, і Кетрін довелося притулитися до похилої стіни та дихати, доки не минула нудота. З четвертої спроби відро також упало на неї, а з п’ятої – ні. Воно лишилося нагорі. Відро лежало десь на дерев’яній заслоні колодязя біля прочиненої ляди. Чи далеко? Обережніше. Кетрін легенько потягла. Вона смикнула мотузку, щоб почути стукіт відра по дереву над головою.