Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 138

Розділ 41

Кетрін Бейкер Мартін унизу, в ненависній темряві. Темрява роїлася під повіками, і протягом уривчастих хвилин забуття їй снилося, що темрява заповзає всередину неї. Темрява прокрадалася підступно, крізь ніс і вуха, вогкі пальці мороку просувалися до кожного отвору її тіла. Однією рукою вона заткнула собі рот і ніс, другою затулила вагіну, стисла сідниці, вклалась одним вухом на матрац і пожертвувала другим, віддавши його на поталу темряві. Із темрявою прийшов звук, Кетрін сіпнулась і прокинулась. Знайомий заклопотаний звук, швацька машинка. Змінна швидкість. Спершу повільно, потім жвавіше.

Угорі, у підвалі, горіло світло – вона бачила кволий жовтий диск високо над головою, там, де виднілася прочинена маленька хвіртка в кришці колодязя. Кілька разів гавкнув пудель, і до нього приглушено заговорив химерний голос.

Шиття. Те, що шиття відбувалося тут, унизу, було неправильно. Шиття належить до світла. Сонячна швацька кімната з дитинства Кетрін, така гостинна, виринула в її пам’яті… хатня робітниця, люба Беа Лав, сидить за машинкою… її кошеня борюкається зі шторою.

Голос відігнав цей спогад, залопотів до пуделя.

– Золотце, кинь ото. Вколешся голкою, що ми будемо тоді робити? Я майже закінчив. Так, Любасику. Я дам тобі їстонь-ки, коли завершимо справонь-ки, дам тобі їстонь-ки дуді-дуді-ду.

Кетрін не знала, скільки часу провела в неволі. Вона знала, що милася двічі, – останнього разу вона підвелася до світла з наміром показати йому своє тіло, через сліпуче світло не певна, чи він узагалі дивився вниз. Оголена Кетрін Бейкер Мартін спричиняла справжній фурор – півтори дівчини вздовж і впоперек, і вона про це знала. Вона хотіла, щоб він побачив. Вона хотіла вибратися з ями. Близько, щоб трахатись, то близько, щоб битись, – тихо повторювала вона сама до себе, поки милася. Їла вона дуже небагато й розуміла, що краще з цим розібратися, поки в неї є сили. Вона знала, що буде битися. Вона знала, що вміє битися. Може, краще спершу його затрахати, трахатися з ним, поки він більше не зможе, виснажити його? Вона знала, що коли їй вдасться закинути ноги йому на шию, то вона за півтори секунди відправить його на небеса. Чи зможу я? Ще й як зможу, чорт забирай. Яйця й очі, яйця й очі, яйцяйочі. Але згори не долинуло ані звуку, поки вона закінчувала митися та вдягала чистий комбінезон. Жодної відповіді на її пропозиції, поки, гойдаючись на тоненькій мотузці, піднімалось умивальне відро та опускалося помийне.

Тепер, години по тому, вона чекала й слухала швацьку машинку. Вона не гукала до нього. Згодом, може, за тисячу подихів, вона почула, як він піднімається сходами, розмовляє з песиком, говорить щось, «…снідаємо, коли я повернуся». Він не вимкнув у підвалі світло. Таке інколи траплялося.

Кігтики й кроки по кухонній підлозі нагорі. Собаче скавучання. Кетрін вирішила, що її полонитель збирається йти. Інколи він ішов із дому надовго.