Читать «Множення в умі, або Плинність часу» онлайн - страница 7

ГолосМагарича. Тобі, я бачу, мало пизди получить, ти щей хочеш, щоб тебе і в сраку виїбли. Закрий двері, бздить.

Степан Срака. Ібіть куди хочете, хлопці, тіки пустіть. Парашу буду виносить, бля буду.

Голос Харитона Уйобищенка. А шо, можна пустить, хлопці, оно інженери, як цуценята, скавучать, та так весело робиться. А набридне, то придушим та й викинем к хуям.

Альфред Залупенко. Правильно, хлопці, нехай лізуть.

Омелян Косопизд. Человек человеку друг, товаріщ і брат.

Гаврюша Обізянов і Степан Срака залазять до товарного вагона і зникають в пітьмі. Люда знов закриває двері на дріт.

Голос Магарича. А ти, курва, якщо кого-небудь впустиш, я тобі гланди через сраку вирву.

Люда уходить, подзенькуючи пустим посудом.

Голос Альфреда Юхимовича. На чьом ми зупинились, господа?

Назар Сівуха. На сімфоніі Брамса.

Альфред Юхимович. В пиздутого Брамса. Ви, пане Сівуха, краще слухайте уважно і занотовуйте до цитатника, бо ви нехуя єщьо жизні не знаєте. От вчора, після вечері, вам звонила якась ля рва, мол, так і так, кидай все, приїзжай їбати. Так що ви зробили? Ви ж затрусилися, мов скажений, і давай у двері гупати, шо мало окулярів не побили. Так добре, шо у мене шпріц всегда наготове. От ви, Косопизде, от шоб ви зробили на місці пана Сівухи?

Голос Косопизда. Та я б її вбив.

Альфред Юхимович. Чули, пане Сівуха? Шо не ясно?

Степан Срака (запопадливо). А шо у вас в ампулі для шпріца, Альфред Юхимович?

Альфред Юхимович. Чом не сказать? Скажу. В одній ампулі – сємєнна витяжка бобра, в другій – всячєскіє імунодєпрєсанти.

Степан Срака (у захваті). Які люди, Гаврюша, які люди! А ми цілу жизнь їбемось, як кроти, як та мушка, літаєм.

До вагона кілька хвилин тому підійшов Шльома Гомельський, науковець, і з цікавістю прислухається до бесіди, яка плавно тече в своєму звичайному руслі.

Альфред Юхимович. Або ви візьміть таку штуку, як танці. Щас кожен мудак сам по собі танцює, руками і ногами махає, вспотіє весь, а в нагороду хіба шо запалення легенів схопить. Між тим, чоловічий піт – то ценна сировина. Тож замість руками махать візьми платок, та зажми його під пахвою і так танцюй, щоб добре потом просяк.

Голос Магарича. Гі! Ото не хуйово!

Альфред Юхимович. Як харашо просякне, то зараз їм тьолці мармизу витри і, щітай, дєло в шляпі.

Голос Косопизда. Тю, а ця хуйня навіщо?

Альфред Юхимович. Вона раз нюхне – і їй піздєц, від ерогенних зон носа імпульс іде до статевого центру збудження, тільки й роботи, що до кущів дотягнути.

По очкастому і веснянкуватому обличчі Шльоми Гомельського, який припав вухом до вагона, обільно текуть сльози і слюні.

Шльома Гомельський (крізь сльози щастя). Хлопці, пустіть.

Голос Альфреда. Іди в лабораторію, жидок, тут своїх дохуя.

Шльома Гомельський (вражений такою принциповістю). Звідки ви знаєте, дядя?

Альфред Юхимович. Я знаю, бо я жизнь прожив. Пиздуй, тобі кандидатську їбошить нада.

Шльома (схліпує). Ібав я ту кандидатську.

Альфред Юхимович. Ти шо не хочеш 150 карбованців получать? Ні, ви бачите таке? Савсєм абарзєл пацан!