Читать «Множення в умі, або Плинність часу» онлайн - страница 6

Голос Назара Сівухи. Як ви сказали, Альфред Юхимович? Повторіть.

Альфред Юхимович. Статевого збудження, пизда очката! І саме в цюмить, господа, ви вказівним і безіменним пальцями намацуєте у неї подколєнну ямку і починаєте її лизати, весь час піднімаючись язиком все вище, вище і вище.

П'ятий голос. І так до самої сраки. Га-га-га-га!

В вагоні роздається тваринний регіт.

Голос Альфреда Юхимовича. Саме в цю хвилину, любі друзі, до вас приходить довгождана ерекція.

Голос Назара Сівухи. А якщо не приходить, Альфред Юхимович, тоді що робить?

Голос Омеляна Косопизда. Тада нада воду злівать.

Входить Люда, одягнута вагонною провідницею. В руках у неї підніс із їжею Вона разкручує дріт на дверях, водночас відчиняє їх і зникає в темній пащі товарного вагона.

Голос Омеляна Косопизда. Скіки тєбя ждать можна, курва?

Голос Харитона Уйобищенка. Знов макарони, блядь?

Голос Альфреда Юхимовича. А бацили шо, нема?

Голос Назара Сівухи. Та не чавкай ти, чучундра йобана.

Голос Магарича (чавкання).

Деякий час з вагона долинає тіки чавкання, стукіт алюмінієвих ложок та репліка Омеляна Косопизда: «Давай кампот, нахуй». Трохи згодом ми чуємо хтивий голосок Назара Сівухи: «Люда, ти готовая?», якесь таємниче шарудіння. За декілька хвилин Люда виходить з товарного вагона, держачи акуратно складену стопку із алюмінієвих полумисків. Вона поправляє зачіску, надіває формений берет і закручує двері на дріт. З товарного вагона чути, як хтось сито ригнув і веселий регіт. З усього видно, що його мешканцям живеться гарно і весело. Входить Гаврюша Обізянов і Степан Срака, поглиблені в свої інженерні факти і розрахунки. Вони зайобані і закомплексовані.

Гаврюша Обізянов. По нашим даним, якщо будівництво не наїбнеться зараз, воно обов'язково наєбньотся в наступному кварталі.

Степан Срака (налякано). Шо тада буде, Гаврюша?

Гаврюша Обізянов (спльовує). Тюрма, нахуй.

Голос Альфреда Юхимовича. Так от, друзі мої, єслі с женщіной правільно обращаться, она становітся вже не женщіной, а сімфонієй етого, как єго?

Голос Магарича. Брамса.

Голос Альфреда Юхимовича. В пизду того Брамса! Ото пизданув, як в лужу пьорднув.

З вагона знов чути, як хтось сито ригнув. За цим голос Омеляна Косопизда: «Макарони, блядь».

Степан Срака (пошепки). О де кайф ловлять!

Гаврюша Обізянов (до Люди). Хто там у тебе?

Люда. Митці.

Гаврюша Обізянов. Які митці?

Люда. Разні. Один з бородою, один бритий, ще два з вусами, один очкарік – пацан єщьо.

Степан Срака. Й що вони роблять?

Люда. Макарони їдять. У суботу і неділю замість кампота – кохве, горілка – по святам.

Гаврюша Обізянов. А бацила?

Люда. Бацилу раніш давали, щас – ні.

Степан Срака (рішуче). Все одно заїбісь жизнь. (До Люди.) Відкривай, блядь.

Люда. А може, не треба? Вони битись будуть.

Степан Срака. Та, один хуй, раз живьом. Ех, жизнь хуйовая!

Степан Срака і Гаврюша Обізянов штурмом беруть вагон, але негайно отримують пизди і відкочуються назад.

Степан Срака. Пустіть, друзі, ми більше не будемо.